У Соледарі, на глибині майже 300 метрів, є підземний храм, висічений в соляній породі.
Вперше освячений у ХІХ столітті, в радянські часи з нього була зроблена конюшня, зараз знов обладнаний під храм.
Уся історія Соледара пов’язана з видобутком солі. Перші згадки про цей промисел датовані кінцем 17 століття. Навколо соляних промислів виникло село Брянцівка. Наприкінці 19 століття вдалося відкрити дев’ять соляних шарів, тоді ж почалося будівництво першої соляної шахти, що отримала назву Брянцівська копальня. Цей шар покладів солі сягав 40 метрів.
У подальші роки тут з’явилося п’ять соляних шахт, а видобуток солі набув промислових масштабів. Тут працювали сотні робітників, була побудована залізнична станція Соль і робітничі поселення.
Під час Другої світової війни усі соляні шахти були зруйновані, але згодом їх повністю відновили і вони працюють і досі.
Саме в Соледарі розташований адміністративний центр комбінату “Артемсіль” – одного з найбільших виробників солі у світі.
Наприкінці травня підприємство зупинило роботу через постійні обстріли росіян.
Невичерпні запаси.
Поклади солі в регіоні майже невичерпні: за 300 років експлуатації родовищ запаси солі зменшилися лише на один відсоток.
Об’єднання “Артемсіль” до війни забезпечувало 96% загальноукраїнського споживання солі. Підприємство займає понад 50 квадратних кілометрів площі.
В Україні та країнах колишнього СРСР нараховувалося понад 50 тисяч гуртових покупців солі артемівського (з недавнього часу – бахмутського) виробництва, і серед цих країн значні обсяги купувала Росія. Крім того, продукцію постачали до Європи та Африки.
Кілометрові тунелі.
Художня виставка у соляній шахті
За сотні років під Соледаром прорили майже 200 кілометрів тунелів. Їх висота подекуди сягає кількох десятків метрів.
Входи в тунелі вузькі, спустити техніку на глибину у сотні метрів неможливо. навіть для того, щоб спустити обладнання для видобутку солі, його розбирають на дрібні деталі, а, спустивши, знову збирають.
Простір, що залишився у шахтах після видобутку соляних пластів, почасти перетворили у місце подорожей для туристів.
До війни вони спускалися на глибину 300 метрів і потрапляли в камери висотою близько 40 метрів і довжиною 150 метрів, де вся підлога всипана соляними крихтами.
Надзвичайний вигляд і акустика, а також підземна капличка захоплювали туристів. Тут можна було пограти у футбол, посидіти в кавʼярні, побачити соляні скульптури і самородний кристал солі розміром із людський зріст.
Тут грали симфонічні оркестри і влаштовувалися художні виставки, встановлювалися рекорди. Наприклад, перший в історії політ на повітряній кулі під землею був занесений до Книги рекордів Гіннеса.
У 2004 році відбувся фестиваль класичної музики “Соляна симфонія” за участі народної артистки України, солістки Віденської опери Вікторії Лук’янець та австрійського диригента Курта Шміда. На сцені, влаштованій у шахтній виробці, грав Донбаський симфонічний оркестр із Луганська. Підземна зала вміщала близько 250 слухачів, кожен із яких платив за квиток від 580 до 2000 євро.
Лікування на глибині 300 метрів.
У соляному санаторії лікували дітей від легеневих хвороб
На початку 1990-х років у Соледарі на глибині 300 метрів почав працювати лікувальний комплекс санаторію “Донбас”, який пізніше перейменували у “Соляну симфонію”.
Тут лікували бронхіальну астму та хронічні бронхіти, запалення легенів, алергію, шкірні та неврологічні захворювання.