Цілющий оберіг, або все про ікони в домі.

Ікони — це важлива і сакральна частина людського життя, яка за весь час свого існування обросла безліччю прикмет. Саме про це поговоримо у сьогоднішній статті.

Значення та шанування ікон

Слово «ікона» – грецьке, у перекладі означає «образ», «зображення». Ікона є невід’ємною частиною православної традиції. Без ікон неможливо уявити інтер’єр православного храму. В домі православної людини ікони завжди займають видне місце. Відправляючись в дорогу, православний християнин також бере, за звичаєм, невелику ікону. Так на Русі повелось з давніх-давен: народжувалась людина чи вмирала, брала шлюб чи починала якусь важливу справу – її супроводжував іконописний образ.Ікона є свого роду вікном в духовний світ. Звідси і її особлива мова, де кожен штрих – це знак або символ, який означає дещо більше, ніж він сам по собі.З допомогою знакової системи ікона передає інформацію так само, як її передає письмовий текст, використовуючи алфавіт. Принципово в іконі все символічне і має своє значення: не тільки зміст зображуваного, але й форма і фарби.Суть ікони – пасхальна радість, не прощання, а зустріч. Створення та шанування ікон оправдано особливостями психічного життя людини, що за допомогою образу і фарб християнин ясніше уявляє зображуване, а тому й більш глибоко засвоює зміст Божественних істин. Крім того, ікони, пожвавлюючи та увиразнюючи уяву про зображуване обличчя чи подію, водночас збуджують у глядача відповідний спогад про святе. Паралельно до цього спогаду перед духовними очима людини починає проходити вся історія життя даного святого, наочно відтворена на іконах. Звичайно, такий тісний контакт можливий лише за тієї умови, якщо той, хто споглядає, буде не пасивним глядачем, а перебуватиме в надзвичайно сильному молитовному настрої.На честь святих ікон у Православній церкві встановлені свята, молитвослів’я, співання пісень. Святі ікони, як найкращий дарунок, підносять найдостойнішим і близьким людям. Батьки з роду в рід передають їх дітям, як священне благословіння. Предметом зображення на іконах є Ісус Христос, а в зв’язку з Ним і Святої Трійці, Божої Матері, ангелів і святих. Зміст цих ікон не обмежується простими зображеннями, вони можуть включати і різномісні події з життя Христа (ікони свят), або ж виражати інколи дуже складні догматичні ідеї (напр., ікони св. Софії, Мудрості Божої, і т. д.).Але в історії Православної церкви існував період, коли значення та суть ікон ставилося під сумнів не лише простими віруючими, але і значною частиною духовенства. В половині VIII ст. у Візантії виникає іконоборчий рух, ініційований та підтриманий владою та частиною духовенства. Основними причинами розвитку і закріплення іконоборства були непорозуміння з вжитку святих образів, які спотворювали шанування святих ікон. Шанування ікон віруючими розумілося інколи занадто буквально: шанували не стільки образ, скільки сам предмет. Це ставало схожим на манію. Все це створювало велику спокусу для багатьох віруючих, які не були твердими у Православ’ї, штовхаючи їх до повної відмови від іконошанування під тиском аргументів іконоборців.Так, деякі християни, прикрашаючи іконами храми, вважали, що цього достатньо для спасіння душі. З іншого боку, члени візантійсько аристократії в той час носили святковий одяг, прикрашений зображенням святих. Відсутність міри в іконошануванні проявилась і в практиці церковного життя, наприклад: ікони бралися за хресних батьків при хрещенні, або поручників при монаршому постризі. Бували випадки ще більш дивні, коли деякі священики зшкрябували фарби з ікон, примішували їх до Святих Дарів і причащали віруючих, ніби Тіло і Кров Христова потребували ще додаткової святині. Інші священики здійснювали богослужіння на іконі, яка замінювала святий престол.Паралельно до цього були підстави для спокуси в самих зображеннях персоналій святих. Так, наприклад, вже блаж. Августин в своєму творі «Про Трійцю» дає зрозуміти, що в його час деякі художники зображали Христа своєвільно, з власної фантазії. Такого роду зображення ставили під сумнів святість самої ікони, а, отже, і її необхідність в Церкві. Більше того: вони давали іконоборцям серйозну зброю проти церковного мистецтва як такого. В їх очах мистецтво не тільки не могло відображати славу Божу і святих, красу духовного світу, воно було мало не свідченням язичництва і тому не могло знаходитися в Церкві.В 726 році імператор Лев III Ісавр звернувся до внутрішньої політики і під впливом іконоборчо налаштованих єпископів Малої Азії, які перед тим побували в столиці, відкрито виступив проти шанування святих ікон. Ним були видані два едикти: перший – в 726 році, єдинодушно прийнятий візантійським сенатом, і другий – в 730 році. Едикт 730 року був підписаний не тільки імператором, але і патріархом, тобто він виходив не тільки від світської влади, але і від ієрархії Константинопольської Церкви.Після цього ікони почали знищуватися всюди. Першим актом іконоборства було знищення образу Спаса Нерукотворного над входом в імператорський палац. Це знищення викликало хвилювання народу, і чиновник, посланий імператором, щоб розбити ікону, був вбитий. Імператор жорстоко відомстив за це вбивство, і захисники образу були першими жертвами іконоборців. Почалася жорстока боротьба, заплямлена кров’ю мучеників та сповідників.Ікони розбивалися, спалювались, замазувалися і взагалі піддавалися різній нарузі. З особливою ненавистю переслідувалося шанування Божої Матері. Проти самих же іконошанувальників було відкрите жорстоке переслідування, яке супроводжувалося стратами, допитами, тюрмами, конфіскаціями майна і вигнаннями.Якщо людина пробувала зробити ікону чи поклонялась їй, ставила в хаті або в церкві, вона піддавалась анафемі та була визнаною винною перед імператорськими законами.Замість ікон в храмах з’являються зображення дерев, птахів, звірів або сцени полювання, цирку, театру. При знищенні ікон у вигляді мозаїк і фресок загинуло багато пам’ятників мистецтва, рукописів з мініатюрами. Одночасно із переслідуванням ікон знищувалися чесні мощі і велася боротьба з монахами та монастирями. Головною причиною такого ставлення до чернецтва було те, що монастирі виступали осередками православ’я – іконошанування.Лише на Трульському Соборі 692 року та на VII Вселенському Соборі 787 року імперію було повернено до вчення про ікони, основуючись в основному на свідченнях Святого Письма та творах Святих Отців.

Де варто розміщувати ікони?

Місце, де розставляють ікони, називали червоний кут (покуття), передній або святий кут, божницею, ківотами і кіотами. Будинок вважається продовженням храму, тому ікони можна вішати в кожній кімнаті. Краще, якщо вони будуть виконані в одному стилі.

• Не варто боятися розміщувати образи в спальні. Любов між подружжям не є гріхом.
• На кухні ікону слід розмістити, щоб молитися перед їжею.
• На вході в будинок можна повісити ікону Покров Пресвятої Богородиці або просто хрест.
• Обов’язковою вважається ікона над ліжечком дитини в будинку. Це може бути як ікона Ангела Охоронця або Небесного Покровителя малюка.

Розміщуючи ікони, слід пам’ятати про те, що вони повинні розташовуватися в ієрархічному порядку. Ікону Господа ставлять праворуч від людини, яка молиться, а Богородиці – зліва. Розташовувати їх слід осмислено, не допускається вішати ікони вище за Спасителя або Богородицю, вище може перебувати тільки Свята Трійця.

Де не можна розміщувати ікони?

Жорстких правил, де можна, а де не можна розміщувати ікони, немає. Помістити їх можна в будь-якому приміщенні будинку: у вітальні, дитячій і навіть в кухні. Не забороняється тримати ікони і в спальні. Якщо подружжя офіційно зареєстроване, то в цьому не буде ніякого гріха. Єдині місця, де не можна поміщати ікони, це туалет і ванна Не слід розміщувати ікони і поряд з побутовою технікою, тому що молитва вимагає зосередженості, а ці предмети навіть у вимкненому стані можуть за звичкою залучати до себе ваш погляд, а, отже, і відволікати вас.Не варто розміщувати ікони там, де ви зберігаєте косметику, книги світського змісту, іграшки і статуетки. Вони не повинні бути сусідами з постерами із зображенням співаків, артистів, спортсменів та інших відомих людей. Не повинно бути поряд з іконами і репродукцій картин, навіть якщо вони релігійного змісту, а також фотографій як ваших близьких, так і праведних старців.

Підсумуємо, як загальне правило, можна виділити наступне: ікони розміщуються там, де перед ними будуть молитися. Це не фетиш або оберіг, не варто надавати будь-яких чудесних властивостей самому факту наявності ікон в будинку. Крім молитви слід дотримуватися чистоти і порядку біля образів, щоб вони не припадали пилом. Також необхідно зауважити, що не варто набивати своє житло величезною кількістю ікон, адже важливо не кількість образів, а те з яким розташуванням серця і душі Ви молитеся перед ними.Не варто забувати, що молитва – це наша розмова з Богом і Його святими, а ікона – невелике вікно в Горній світ, яке допомагає цій бесіді відбутися.

Твій світ з посиланням на Інтернет джерела