Тривога – це болісний стан…
“Тривога – це болісний стан, який ми самі собі придумали, завдяки їй ми старіємо завчасно, мучимося самі і терзаємо інших… Є люди, які особливо гостро переживають все, що відбувається навколо, і вважають себе відповідальними за це. У них сильно розвинене почуття провини, і їм дуже складно зберігати мир в душі. Що б не сталося, їх охоплює паніка, хочуть вони цього, чи ні. Цю особливість своєї особистості людина повинна знати, тоді вона навчиться управляти тривожністю, контролювати її, для того, щоб не мучити ні себе, ні інших.
⠀
Одна справа-хвилюватися, якщо ми очікуємо гостей, і тому прибираємо будинок, готуємо, накриваємо стіл. У цей момент ми активні, поспішаємо, в нас присутній позитивний заряд, життєва сила – адже ми щиро хочемо, щоб всі були задоволені. І зовсім інше-гангрена тривожності, яка повільно роз’їдає душу. Це болісний стан невпевненості, який робить людину хворою. Тому, хто нескінченно відчуває стрес з власної вини, протистоїть врівноважена людина, людина, яка робить все спокійно, природно, живе без паніки, без хворобливих турбот, тобто так, як заповідав нам Христос.
⠀
Людина повинна навчитися жити з відчуттям присутності Бога у своєму житті-і поступово це почуття вижене хворобливу тривожність з її душі. Якщо ми зуміємо відчути Божу любов, то побачимо, що всі інші проблеми зникнуть. Ми заспокоїмося, наша душа позбудеться від нескінченного стресу, напруги, труднощів, яких, насправді, практично не існує. Ми задавлені своєю логікою, своїм раціоналізмом, покладаємося на свої сили, на свій інтелект, на свої здібності, гроші і знайомства, і дуже мало довіряємо Богу. Поки не пізно, треба змінити це в собі, і, схиливши голову, сказати: «Господи, візьми моє життя і роби з ним що хочеш, Тільки б я відчував, що Ти мене направляєш, що Ти тримаєш мене, що Ти мене захищаєш, що Ти мене любиш, що Ти знаходишся поруч зі мною! Цього мені достатньо!»
⠀Архімандрит Андрій (Конанос).