Що забагато, то нездорово. Батьківська гіперопіка.
Батьківська турбота, тісний взаємозв’язок — все це життєво-необхідно на певних етапах розвитку малюка. Але якщо допомога та підтримка переростають на тотальне виконання завдань за дитину, це може призвести до формування гіперопіки, що зробить дитину не самостійною особистістю.
Що таке гіперопіка батьків і як її впізнати?
На перший погляд, може здатися – ну що патологічного в тому, що батьки піклуються про свою дитину? Адже турбота – це вияв любові, чи не так? Але насправді надмірна турбота не має нічого спільного з любов’ю. Піклуватися надміру не означає сильніше виявляти свою любов. Інакше кажучи, любити свою дитину – це нормально, але не нормально – це жити замість неї. А гіперопіка батьків якраз призводить до того, що дитина не може прожити своє життя так, як вона того хоче. Бо вона не має жодних шансів вирватися з тенет цієї надмірної турботи й почати жити самостійним життям. Вона просто не має шансів цього навчитися, адже її батьки ще з пелюшок робили за неї все: не дозволяли їй приймати життєві виклики, вирішувати самостійно чи ризикувати. Разом з тим, викохували в ній невпевненість у собі й своїх силах, безвідповідальність, безініціативність і залежність.
Причини гіперпротекції:
- (постійне почуття біди, що насувається, і багата уява, що відтворює картини падіння, хвороби дитини і т.д.);
- (бажання бути ідеальною в ролі батьки і виховати найпоступливішу, розумну і чесну дитину за допомогою повного контролю життя і дій малюка);
- самореалізація через дитину(Коли батько не може втілювати свої ідеї та реалізувати особистий потенціал, єдиною доступною «сферою творчості» є дитина та її);
- вина(батько не відчуває істинної любові до своєї дитини і намагається компенсувати або спокутувати це тотальною опікою та турботою);
- невміння пристосовуватися(малюк зростає, але батьки все також сприймають його як беззахисне і що вимагає абсолютної батьківської турботи істота);
- проблеми в особистому житті(якщо у дорослої людини немає друзів і партнера, на яких вона може проектувати свою любов і ніжність, єдиним об’єктом для обожнювання та турботи стає дитина, яка отримує «забійну дозу» уваги).
Психологи навіть розділили батьківську гіперопіку на 4 типи:
- Поблажливу, коли батьки виявляють надмірну любов до своєї дитини (так зазвичай роблять батьки-ліберали). В такому разі батьки діють за схемою «нічого не забороняємо і виконуємо всі забаганки свого дитяти».
- Інертну, коли батьки (звісно, більше мама) пригнічують будь-які спроби своєї дитини вирішити щось самостійно. Мама її й нагодує, і помиє за нею посуд, і прибере іграшки, і витре соплі, і навіть зав’яже шнурки 10-річному синочкові.
- Домінантну, коли батьки відбирають у свого нащадка волю (так зазвичай чинять авторитарні тато чи мама). Заборони, приниження, критика, недовіра, покарання – саме так виявляється домінантна батьківська опіка.
- Демонстративну, коли дитя в родині «зірка» й об’єкт гордощів (добрі оцінки, спортивні досягнення тощо).
Ознаки гіперопіки:
– виконання за дитину навіть найпростіших завдань, з якими вона легко впорається сама (наприклад, годувати або одягати);
– надмірна допомога у справах, які дитина майже може зробити (наприклад, повністю виконувати домашні вправи за неї замість того, щоб допомогти та підказати);
– заборона самостійно приймати рішення та робити вибір, адже «мама знає як краще»;
– надмірна увага;
– створення «тепличних умов», спроба запобігти усім складнощам та помилкам. Навіть за умови, що дитина зіштовхнеться з труднощами або прийме неправильне рішення, негативний досвід — важливий етап особистісного росту;
– токсичні батьки контролюють і стежать за кожним кроком. Їм вкрай потрібно знати, де та з ким знаходиться їхнє чадо. Телефонують по 10 разів на день, а кожна розмова більше нагадує звітування;
– вирішення як університетських проблем, так і конфліктів в особистих стосунках;
– беруть на себе всі домашні та побутові обов’язки: прибирають у кімнаті, готують їжу, перуть одяг.
До чого призводить гіперопіка?
Психологи відзначають, що людям, яких в дитинстві надмірно опікали, важче дається прийняття рішень, у них спостерігається високий рівень тривожності, їм не вистачає почуття відповідальності. Фахівці називають цей процес «вивченою немічністю», коли діти звикають, що всі проблеми вирішують за них. Вони ростуть, звикаючи до цього стану справ, тому, по досягненню 18-річного віку, виявляються абсолютно не готовими до самостійного життя. Крім цього, гіперопіка вбиває віру в себе і відображається на самооцінці. Як правило, гіперопіка – це звичний стан, як для батьків, так і для дитини. Тільки частина дітей можуть почати бунтувати в пубертатному періоді, намагаючись відвоювати собі трохи свободи. Багато ж підлітків продовжать приймати постійну допомогу і вимагати обслуговування своїх потреб.Як результат, з’являється велика кількість молодих людей, які не можуть знайти собі роботу і продовжують жити з батьками за їх рахунок. Вони не звикли працювати, досягати поставлених цілей. Зате звикли вимагати і брати.
Як правильно?
Кожна дитина повинна пройти свій шлях дорослішання і становлення. Діти повинні вчитися на своїх помилках, тому батькам потрібно прийняти і змиритися з цим фактом.Принципи виховання самостійної дитини були описані багатьма педагогами і психологами. Одне з ключових правил – це задоволення вроджених соціальних потреб: самостійність, впевненість і потреба у любові. Це означає, що базово для виховання щасливої дитини, її потрібно любити, підтримувати і давати свободу. Безумовно, добре, коли батьки глибоко вивчають дитячу психологію, розбираються у всіх дитячих кризах, знають, як правильно мотивувати і підтримувати малюка. Але навіть, якщо батьки не проходять спеціальних курсів і не знайомі з працями відомих педагогів, їм достатньо давати дитині безумовну любов, підтримку і свободу. Звичайно, перестати втручатися в життя своєї дитини часом буває дуже важко. Особливо, коли батьки бачать, що у неї щось не виходить, що вона сумує і не справляється з проблемами самостійно. Але варто пам’ятати і постійно нагадувати собі про те, що доросле життя не терпить несамостійних людей. Сьогодні роботодавці старанно шукають зрілих і відповідальних людей, яких з кожним роком все важче знайти серед інфантильної маси. Тому багато в чому успіх дитини в майбутньому залежить від того, наскільки швидко і ефективно вона навчиться вирішувати проблеми самостійно.
Твій світ з посиланням на Інтернет джерела