Що таке синдром самозванця і як його позбутися

За час війни багато українців втратили свою роботу, а, відповідно, і заробіток, можливість оплачувати навіть базові потреби. У кого була можливість, той виїхав за кордон, а внутрішні переселенці поки що починають моніторити вакансії. Знайти роботу зараз не дуже легко, а часто ще й «синдром самозванця» додає труднощів. Що це таке та що з ним робити, якщо він є розберемо детально нижче.

Що таке синдром самозванця

Вперше термін «синдром самозванця» використали у своїй статті психологині Пауліна Кленсі та Сюзанна Аймс ще у 1978 році. Це болісна невпевненість у собі, яку постійно або час від часу можуть відчувати навіть успішні та відповідальні люди. Самозванець — це той внутрішній голос, який нашіптує вам: «Мій успіх не такий вже й цінний, це просто випадковість», «Я не заслуговую на похвалу», «Кожна моя помилка — жахлива», «Є справжні профі, а я не з їх числа».  У людей, які страждають на синдром самозванця, самооцінка й оцінка компетенцій переплітаються. Низька самооцінка заважає насолоджуватися заслуженою похвалою і змушує знецінювати свої професійні здобутки та вміння. І поки самозванець керує нашими думками, ніхто не переконає нас в тому, що ми круті спеціалісти. Коли ви в останній раз себе хвалили? І якщо не сьогодні, не вчора і навіть не в цьому місяці — ваша професійна самооцінка занижена. Із цим потрібно працювати — навчитися відділяти свої емоції від компетенцій, свої невдачі як людини від невдач як професіонала.

Чому виникає синдром самозванця

Формування особистості та ставлення до себе починається в дитинстві, а не в дорослому віці, відповідно – формуванням цього синдрому теж може відбувається ще в дитинстві. У психотерапії є багато індивідуальних особливостей, тому не можна виокремити одну причину, яка сприяє виникненню синдрому самозванця. Є певні причини, які можуть за певних обставин упливати на його формування. До прикладу:

• Багато порівняння з іншими в дитинстві
• Підвищена критика в сім’ї
• Відсутність похвали та підтримки або, навпаки, у дитинстві дитині говорили, що вона надзвичайно розумна, а в дорослому житті вона стикнулася з тим, що інші колеги мають такі самі досягнення, як і вона. У людини ця невідповідність викликає нерозуміння, успішна вона чи ні. На цьому тлі можуть бути викривлення.
• Невідповідність досягнень і зворотного зв’язку. Наприклад. у дитинстві дитина чула від учителів або батьків фрази: «Чому ти отримав 11, а не 12?», «Ти маєш бути кращим!». Перфекціонізм може підвищувати рівень вимог до себе та кількості досягнень, які визначатимуть успіх і його відчуття. Якщо ця планка надзвичайно висока, людина не може зрозуміти, наскільки її досягнення є цінними. Як наслідок, виникають викривлення, які впливають на відчуття успішності чи неуспішності.
• Чітка оцінка ззовні. Наприклад, дуже авторитарне ставлення батьків до дитини та чіткі вимоги, якою вона має бути, без можливості самостійно оцінювати себе. До прикладу, фрази: «Ти сьогодні погано прибирав у квартирі» або «Ти сьогодні погано вивчила вірш». Коли є така чітка оцінка з боку, коли ця оцінка є авторитарною та не підлягає дискусії, у дитини не формується розуміння про те, що вона зробила та як вона це зробила. Найкраще запитувати в дитини: «А як ти вважаєш, як ти сьогодні виступив?» або «Як ти сьогодні поприбирав?». Це дає діапазон розуміння успішності та неуспішності, так людина формує більш об’єктивне ставлення до себе.
• Недопустимість помилки. Коли людина не дозволяє собі помилятися, кожну помилку вона буде трактувати, як свій неуспіх і підтвердження того, що вона не спроможна бути гарним працівником. Людина може думати: «Вони не знають, як я помиляюся, тому думають, що я гарний працівник», хоча помилки – це невіддільна частина роботи в будь-якій сфері.
• Бажання бути особливим і відрізнятися від інших. Якщо людина прагне бути надзвичайно кращим, це теж може провокувати виникнення синдрому самозванця й того, що людина не буде відчувати себе успішною.

Є дуже багато причин, які можуть спровокувати цей стан, але основною причиною є індивідуальна психологічна неспроможність людини оцінити свою роботу та результат своєї діяльності. Бо є люди, у яких було багато критики та порівняння в дитинстві, але при цьому в дорослому віці вони можуть об’єктивно оцінювати себе та свої досягнення. Тобто синдром самозванця – це збіг факторів, які одночасно впливають на психіку й індивідуальність людини, що є схильною до цього.

На виникнення синдрому самозванця можуть упливати риси характеру, але характер є динамічною структурою й може змінюватися протягом життя. З моєї практичної діяльності я бачу, що зазвичай із запитом синдрому самозванця звертаються люди, у яких порушена самооцінка та надмірна самокритичність. Раніше люди не говорили про це, а зараз на першому прийомі один із десяти клієнтів скаже про синдром самозванця: «Це про мене. Я про це чув, я про це читав». Зазвичай синдром самозванця не є основною причиною, з якою людина звертається до психолога чи психотерапевта. Швидше це один із симптомів і наслідків іншої проблеми.

Зазвичай із запитом синдрому самозванця звертаються люди, у яких порушена самооцінка та надмірна самокритичність. Раніше люди не говорили про це, а зараз на першому прийомі один із десяти клієнтів скаже про синдром самозванця: «Це про мене. Я про це чув, я про це читав». Зазвичай синдром самозванця не є основною причиною, з якою людина звертається до психолога чи психотерапевта. Швидше це один із симптомів і наслідків іншої проблеми.

Які наслідки

Негативними наслідками синдрому самозванця є суб’єктивне незадоволення своїм життям і собою. Коли самокритичність постійно проявлятися в думках, людина може відчувати сум, бо вона постійно думає, що неуспішна або їй просто пощастило. Людина може відмовлятися від подальшого розвитку або не брати на себе відповідальність того рівня, якого вона б могла взяти через те, що вона не впевнена у своїх силах. Хоча насправді вона могла б із цим легко впоратися. Суб’єктивна якість життя буде істотно знижуватися. Щодо позитивних наслідків, у деяких випадках синдром самозванця може стимулювати людину до саморозвитку та самовдосконалення, більше навчатися, більше розвиватися та знаходити нову інформацію. Але все ж таки, з моєї точки зору, краще робити це з хорошого ставлення до себе й адекватного сприйняття своїх успіхів і знань, ніж шляхом гіперкомпенсації: «Я думаю, що я поганий і не вартий успіху, тому буду компенсувати це новими знаннями, саморозвитком і додатковими освітами».

П’ять способів, які допоможуть позбутися негативних переконань стосовно себе

Визнайте свої таланти

Припустимо, вам пощастило отримати підвищення, тому що колега переїхав до іншого міста, але ви ж не з нуля починаєте і дісталися до цієї кар’єрної сходинки завдяки особистим талантам та досвіду. Не пов’язуйте успіх з удачею, визнайте, що у вас є справжні таланти, інакше б ви не мали того, чого досягли.

Візьміть блокнот і ручку та запишіть у стовпчики свої досягнення й сильні сторони. Регулярно перечитуйте обидва списки, особливо коли важко. Таке нагадування допомагає позбутися сумнівів, що ви недостатньо гарні, і мотивує на розкриття потенціалу.

Діліться з іншими тим, що вмієте

Легко забути, наскільки далеко ви просунулися і багато дізналися — шукайте можливості, щоб нагадати собі та іншим про набуту компетенцію. Не скупіться на знання, якими можете поділитися, — обмін досвідом, ведення блогу або наставництво закріплять упевненість у собі. Крім користі для оточуючих, такий підхід підтримує пристрасть до того, що ви робите, щоб не перегоріти.

З’ясовуйте стосунки з собою

Коли зароджуються сумніви у власній значущості, не ігноруйте симптоми, а намагайтеся розібратися у причинах їх виникнення. Не вірте негативному внутрішньому монологу — поговоріть з собою (не обов’язково вголос) як з близьким другом. Зазирніть у підсвідомість, з’ясовуючи, з якої душевної діри проростає синдром самозванця. І будьте ласкавими до себе — вимикайте внутрішнього “суворого батька”, відбиваючи паси самокритики чимось більш співчутливим.

Приймайте похвалу із задоволенням

Люди з синдромом самозванця занадто часто ігнорують добрі слова, знецінюючи особистий успіх і досягнення, ніби не бажаючи визнати їх за собою. А тим часом похвала — головна зброя мотивації. Коли інші визнають вашу роботу видатною, приймайте компліменти з радістю і без виправдань, залишаючи натомість просте “спасибі”. І якщо, наперекір усі зусилля, вас як і раніше турбує підступний синдром, не соромтеся звернутися по професійну допомогу. Недовіра до себе підточує нерви, що може призвести до проявів тривожності і депресії. Грамотний психотерапевт допоможе позбутися від надмірної самокритики і налагодити відносини з власним успіхом.

Не будьте занадто серйозними

Заміна занять змінює самопочуття. Не забувайте відволікатися на улюблені справи, хобі та розваги — дайте собі дозвіл іноді розслаблятися, щоб не сприймати робочі та побутові завдання занадто серйозно. Вчіться насолоджуватися плодами праці — увійшовши у смак, ви переконаєтеся, що заслуговуєте на усе, що маєте.

Твій світ з посиланням на Інтернет джерела