Шануйте маму, коли ще жива!
Шануйте маму, коли ще жива!
Мати до дітей у Київ лист писала,
Що вона нову хату свою вже продала.
Продала вже дачу, машину, корову.
– Телефонуйте, діти! Маю з Вами розмову!
Хочу я до когось з Вас приїхати жити,
Хто зможе з Вас в неділю мене зустріти?
Вже не маю сили я в селі робити,
Вже минуло сімдесят – хочу відпочити.
Четверо дітей вона сама ростила.
Вищу освіту дала, весілля всім оплатила.
Діти на вокзалі маму зустріли,
Але до кого піде жити – узгодити не зуміли.
Троє дітей сперечались, хотіли маму взЯти,
Щоб ті гроші мамині витрачати.
Але мама дуже хитро так зробила,
Сказала: -Гроші вкрали в поїзді, а може загубила?
Хотіла подивитись хто з її дітей
Прийме її жити без великих грошей?
Два старші сини почали кричати:
– Чому ти не зуміла гроші заховати?
Ми тебе без грошей не будемо годувати.
Ми спішимо! В Єгипет, маємо відлітати.
Ще третій будинок треба добудувати.
Багато часу не будемо на тебе витрачати.
Ще хочемо купити дві собі машини.
І ще два джіпи нові – для дружини.
Внукам нові потрібно придбати айфони.
Бо в них вже два роки одні і ті ж телефони.
Найстарша дочка сміючись почала говорити:
– Можеш, мамо, без грошей тільки у притулку для літніх людей жити…
В мене няня двадцять тисяч в місяць заробляє.
Мого сина доглядає, англійської навчає.
А, Ти, англійської мови не знаєш.
Водійських прав на водіння “Мерседеса” не маєш.
Тебе, до себе я не хочу брати…
В село тобі потрібно – додому від’їжджати!
Наймолодша дочка бере валізу в руки:
– Їдь до мене, мамо, подивишся на онуки!
В мене є однокімнатна лиш квартира.
Твоїх грошей мені не треба! Лиш би,Ти, була щаслива!
Я з балкону зроблю ще одну кімнату.
Якось проживемо на мою мізерну зарплату.
Зять за плечі маму міцно обійняв.
І великий букет квітів їй подарував.
– Непотрібно, діти, поїду до хати!
І буду якось я сама доживати?
І, щоб Вам нікому не мішати,
Мені прийдеться мої гроші самій витрачати.
Зі сльозами в очах мама дітям сказала:
– Я багато, діти, нині про Вас взнала.
Порівну між Вами хотіла гроші розділити.
А сама поїхати до Вашої бабусі жити.
Я лиш мала намір у Вас погостювати,
Через два дні поїду Вашу бабусю – свою маму доглядати.
А бабусі буде в липні дев’яносто три.
І вже їй важко по подвір’ї самій йти.
Я буду безоплатно їй допомагати,
Бо це моя рідна і найкраща мати.
І ріднішої від мами вже нема!
…Жаль, …..що в душі трьох моїх дітей- ЗИМА!
Тобі, донечко, за те, що хотіла мене прихистити,-
Віддаю всі гроші,щоб великий будинок змогла купити.
Бо в тебе дуже добра і щира душа.
І покотилась у мами по лиці сльоза.
– Запам’ятайте діти:- НАЙРІДНІША – це МАТИ!
І, якщо я зуміла одна Вас прогодувати,
То, Ви, без грошей повинні мене доглядати!
І гроші ніякі у батьків не вимагати!
Я таку пораду, Вам діти, нині дам,
Але це вирішувати тільки Вам.
І поїхала матуся до наймолодшої дочки.
Та гостювала з онуками в неї залюбки .
P.S.
Цінуйте, поважайте, маму, коли ще жива,
Щоб не мучила совість, не боліла душа!
Всі багаті і бідні – однаково помирають.
І нічого туди з собою не забирають.
Автор: Алла Баранкевич