Притча дня. НЕСПОКІЙНА МАТИ В ГОСТЯХ У БОГА.
Якось до Бога прийшла жінка. Її спина була зігнута під вагою великого мішка.
– Ти втомилася, жінко? – стурбувався Господь.
– Зніми свою ношу з плечей, присядь, відпочинь.
– Дякую, я ненадовго, – відмовилася жінка.
– Тільки попрошу – і одразу назад! А то раптом за цей час уже щось трапилося? Ніколи собі цього не пробачу!
– Що ти не готова собі пробачити?
– Якщо з моєю дитиною щось трапиться. Я якраз і прийшла, щоб попросити Тебе: Господи, спаси та збережи її!
– Я тільки цим і займаюся, – серйозно сказав Господь. – Хіба я дав тобі привід засумніватись у моїй турботі?
– Ні, але … У цьому житті стільки всяких небезпек, поганого впливу, крутих поворотів! А в неї вік такий – все хочеться спробувати, всюди влізти, якось у всьому самоствердитися. Я дуже боюся, що її занесе на повороті, вона заб’ється, і їй буде боляче.
Що ж, наступного разу вона буде обережнішою, бо на своїй шкурі дізнається, що таке біль, – відповів Господь. – Це дуже добрий досвід! Чому ти не хочеш дати їй навчитися?
– Тому що хочу позбавити його болю! – палко вигукнула мати. – Ти бачиш – я завжди ношу з собою мішок соломи, щоб підстелити її там, де вона може впасти.
– І тепер хочеш, щоб я обклав його соломою з усіх боків? Добре. Дивись же!
І Господь миттю створив цілу купу соломи і кинув її у світ. Вона кільцем лягла навколо сина тієї жінки, відгородивши його від усіх небезпек, від усіх спокус, а заразом і від життя. Жінка бачила, як її син намагається пробратися крізь солому, але марно. Син кидався, пробував розірвати солом’яне кільце, впадав то в розпач, то в лють. А зрештою дістав звідкись сірники та підпалив солому. Злетіло полум’я, і всю картину миттєво затягло димом.
– Синку! – закричала жінка. – Синку, я йду на допомогу!
– Хочеш підкинути в багаття ще соломи? – спитав Господь.
– Май на увазі: чим більше соломи підстилають батьки, тим сильніше бажання прорватися крізь неї за всяку ціну. Якщо ж це не вдасться, людина може взагалі почати марнувати життя.
Адже вона не знає, що таке біль, і що таке свобода вибору – теж… Ти думаєш, що це мішок соломи, але насправді це мішок проблем. У ньому знаходяться всі жахи, які тобі маряться, всі побоювання, які в тобі живуть, всі страхи, якими ти наповнена. Все, про що ти думаєш і турбуєшся, набирає сили і розростається, бо ти даєш цьому енергію. Тому твоя ноша настільки обтяжлива, а твоя спина так стомилася.
– Виходить, я не повинна дбати про сина? І це кажеш мені Ти, Господи?
– Дбати – скільки завгодно. Але турбуватися ти не повинна. Адже я теж про нього дбаю. Дозволь і мені робити мою справу. Просто не заважай мені! Але це, як я розумію, питання віри.