Прийшла у воєнкомат 24 лютого: історія захисниці з Прикарпаття
Іванофранківка Катерина Бринецька на позивний Грета воює солдатом-стрільцем у 78 батальйоні 102 окремої бригади територіальної оборони. У військкомат жінка прийшла 24 лютого. А за два місяці відправилася на фронт. На місяць швидше пішов воювати її чоловік Денис. Він служить в іншому підрозділі бойовим медиком. На повернення подружжя з війни очікують двоє дітей: 10-річний Марко та 5-річна Меланія.
«Не можу сказати, що там (на передовій — ред.) страшніше. Там — зрозуміліше. Напевно, найважче — це дивитися, як на твоїх друзів “накидують” орки за дві посадки перед тобою, а ти нічим друзям не можеш допомогти», — зізнається Катерина Бринецька.
Привіт, коханий, я у військкоматі
24 лютого із самісінького ранку я прийшла у військкомат. Стала в чергу і мене вписали у “штатку”. Сказали: “Будь готова”. Для рідних ця новина була несподіванкою. Але ще більшою несподіванкою стало, коли я сказала, що їду “туди”. Я теж не очікувала. На Великдень свячу з дітьми паску. Мені телефонує колега: “Ми завтра їдемо “туди”. Ти збирайся швиденько”.Ми освятили з дітьми паску, швиденько з’їла свяченого і 25 квітня ми вже вирушили на фронт.
З самого початку, коли копали окопи та робили бліндажі, Катерина каже, що тяжко було, бо вони не знали як це робити, не було спеціалістів-інженерів, котрі б їм все пояснили. Адже бліндаж та окоп повинен бути максимально зручним для несення служби та безпечним проти ворожих мін та артилерії. І тут виникає багато технічних нюансів. Бліндаж потрібно вміти правильно перекрити та замаскувати, щоб він зміг витримати артилерійський обстріл. І це все вони навчились зі свого власного досвіду, на своїх власних помилках.
Ми тепер бачимо, що ти — боєць
Єдина трудність, яка була, — довести чоловікам, що ти можеш. Щоб тебе не списували, щоб тебе не намагалися засунути десь у штаб, кудись трохи далі, “бо ми за тебе переживаємо”. Казали: “Там — ящик з гранатами, не підходь, там — небезпечно”. Чи на “спостережник тебе не поставимо”. Коли варіантів у чоловіків не було, то я робила те, що мала. Навіть частіше ходила у наряди на спостереження, бо копати — так собі, маленька-худенька. Але я добре чую і бачу. Але тепер хлопці зізналися: “Катю, ми думали, що ти — таке п’яте колесо до воза, ми не знали, що з тобою робити. А тепер бачимо, що ти — боєць, побратим.
Зазначимо,Пп сля того, як бригада була передислокована на Запорізький напрямок і стала на передньому краю оборони, Катерина у складі свого підрозділу виконує свої обов’язки на «нулі» (на передній лінії оборони). Ніяких поблажок у порівнянні з чоловіками у неї нема – ті ж обов’язки, ті ж умови життя і служби, той же одяг та амуніція.
Захисниця розповіла про деякі особливості несення служби на передовій, які є критично важливими для збереження життя солдатів та офіцерів. Один з них – без потреби не вилазили, не групуватись, пересуватись швидко і поодинці. Ворог проглядає дронами наші позиції, і коли побачить десь скупчення людей – одразу очікуй артилерійського удару. Наші позиції періодично, з різною інтенсивністю, обстрілюються і на лінії зіткнення нема безпечного місця ніде. Але, незважаючи на ці всі труднощі, наші бійці не втрачають мотивації. Звичайно ж, додому хочеться, але не на 10 днів відпустки, а назавжди. А це можливо тільки після перемоги над ворогом, після закінчення війни.
Жінка каже, що після війни вона хотіла б пройти разом з чоловіком психологічну реабілітацію, щоб повернутись у цивільне життя повноцінними громадянами і мати наснагу продовжувати займатись своїми соціальними обов’язками. Можливо, пройти курс навчання з військової психології, щоб допомагати ветеранам, які цього потребують. Але основне – більше часу проводити з чоловіком та дітьми, тому що дуже багато часу втрачено за час війни, і на початок – автомобільна мандрівка кудись на власному транспорті.
Катерина надихає та морально підтримує усіх солдатів, сержантів, офіцерів батальйону. А ще пише вірші, пісні, грає їх на гітарі.
Твій світ з посиланням на Інтернет джерела