Переніс 12 операцій і вже повертається до нормального життя: історія захисника з Івано-Франківська
Франківець Мар’ян Данилюк прийняв рішення про захист Батьківщини, будучи у Франції на роботі. Саме там його застала звістка про повномасштабне вторгнення й уже 27 лютого він був удома. Інакше не міг
Хлопець пройшов навчання у 10-ій гірсько-штурмовій бригаді, а через місяць був на нулі в Харківській області. Щоправда, маму з бабусею Мар’ян вирішив вберегти від переживань, а тому кожного дня їм телефонував, нібито все ще з навчань у Коломиї. Втім, 26 травня, коли отримав важке поранення, дотримати «телефонну» обіцянку він уже не зміг. Його історію розповіли КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради.
Після двох тижнів реанімації у Харківському госпіталі воїна перевели у Полтаву. Оскільки під час танкового обстрілу ударна хвиля розтрощила його телефон, додому хлопець зміг подзвонити лише згодом, коли волонтери подарували новий.
Сьогодні Мар’ян у Центрі фізичної та реабілітаційної медицини обласної клінічної лікарні. Тут він уже дев’ятий місяць і пройшов попередньо чи не всі відділення: проктологію, неврологію, травматологію, ендопротезування, хірургію і навіть алергологію, оскільки підхопив коронавірус.
Для Мар’яна Данилюка — це його перший лікарняний досвід. Змалку хлопець займався різними видами спорту, здобув три золоті та дві срібні медалі, тож був міцним і завзятим, розповідають рідні воїна.
Усього Мар’ян переніс 12 операцій. Нині у його тілі ще досі залишаються уламки,. Пряма кишка виведена на живіт, а тому попереду ще одна складна операція. Втім, лікарі радіють, що хлопець на очах повертається до життя, окріп і почав ходити.
«Вкрай важко бачити молодих хлопців, які залишаються інвалідами, – каже хірург Андрій Баран. – Хоча цьому військовому таки пощастило…».
За словами лікарів, йшлося також про ампутацію руки Мар’яна, оскільки було серйозне поранення плечової кістки, але й із цим обійшлося. Для відновлення чутливості потрібен час і терпіння.
Пані Ірина, мама Мар’яна, постійно поруч: допомагає синові одягнутися й піднятися, щоби міг пройтися хоч кілька метрів. Жінка пригадує, що коли приїхала у Полтаву, від побаченого жахнулася: три складні переломи у лівій нозі й один – у правій, травма руки, уламки в сечовому міхурі та прямій кишці, розтрощене бедро.
“Не тільки я плакала, але й лікарі, – пригадує матір. – А разом з тим вони мене заспокоювали, що молодий й усе швидко зростеться, вилікується“.
Військовослужбовець каже, попри стан здоров’я, не змінив би свого рішення, бо мав захистити своїх, “щоби ворог сюди не прийшов, аби не вбивали й не гвалтували наших дівчат”.
У квітні 2022 року свої 25 Мар’ян зустрів на фронті. Хлопець сподівається, що 26 святкуватиме вже в переможній Україні та в колі родини.