Непомітно збігають дні…..
Непомітно збігають дні. Непомітно минають тижні, несуться місяці і пролітають роки. Непомітно ми стомлюємося. Ні, не через те, що день видався важким. Ми стомлюємося жити. Жити так, як раніше. Часом ми не хочемо цього усвідомлювати, та ми вже не можемо робити те, що з легкістю робили ще десять років назад. Непомітно нам стає нецікавим те, що манило нас раніше. Не приваблюють гучні вечірки, кричущий натовп, а хочеться тиші та спокою, цікавої книги та горня з теплим, ароматним чаєм.
Раніше ми переймалися тим, чи наша склянка наполовину порожня, чи наполовину повна, і лише з роками ми усвідомили, що значно важливішим є те, чим саме заповнена ця склянка. Тому наше близьке оточення з роками непомітно зменшується. Когось забирає життя, а когось відсіюємо ми.
Ми поспішаємо по справах, не помічаючи, який гарний видався день. Ми зайняті життям настільки, що не помічаємо самого життя. Непомітно дорослішають діти, непомітно вони приходять і кажуть: мам, я одружуюся. Непомітно йдуть до школи онуки.
Непомітно все навкруги стає більш сірим та буденним. Не тому, що світ став безбарвним, ні. Разом із нами згасає і наше сприйняття світу. Організм намагається виправдатися і заводить в голові пластинку: “а от раніше все було краще”. А молоде покоління, навпаки, каже, що тоді був відстій, а зараз круть.
Непомітно ми все частіше ковтаємо таблетки. Ми вкотре обіцяємо собі з понеділка взятися за своє здоров’я, а воно непомітно зникає. Непомітно зникаємо ми.
Все має свій термін придатності чи актуальності: інтереси, можливості, оточення.
Ми багато чого залишаємо на завтра. Звичайно, що кожне завтра буде іншим, можливо і цікавішим, але завтра може не бути нас.
Цінуйте те, що маєте зараз. Живіть зараз, бо непомітно зараз перетвориться на вчора…
Андрій Анохін, масажист-кінезіолог, СЕН-ТАЙ.