Маленька притча про те, як навчитися бути щасливим
Ішов якось по дорозі старий і навчений життям чоловік. Він не поспішав: то зупиниться, щоб помилуватись птахами у небі, то подивиться на польові квіти, що ростуть біля дороги. Тут він побачив чоловіка, який йшов йому назустріч і ніс на плечах важку ношу. Одного погляду на цього бідолаху було достатньо, щоб зрозуміти, наскільки йому важко.
– Чому ти вибрав собі шлях тяжкої праці та нескінченних страждань? – Запитав зустрічного старець.
– Я страждаю не просто так! Я терплю випробування для того, щоб моїм дітям та онукам довелося жити у добробуті та щасті, – відповів нещасний. – Усі мої предки робили це: прадід прирікав себе на непосильну працю заради діда, дід гарував заради батька, батько тягнув лямку заради мене, а я терпітиму страждання заради благополуччя моїх дітей.
– Скажи, а хтось із членів вашої родини взагалі був колись щасливим? – Запитав мудрий мандрівник.
– Поки що ні, але мої діти та онуки точно стануть щасливими! – захоплено промовив бідний чоловік.
– Знаєш, є така мудрість: неписьменний нікого не може навчити читати, а заєць ніколи не виховає сокола, – промовив мудрець. – Спочатку потрібно спробувати самому бути щасливим, і лише потім ти сам зможеш навчити своїх дітей мистецтву щастя. Це і буде найцінніше, що ти можеш залишити їм після себе!
Запам’ятайте цю мудрість!