Колись і нас не стане на землі…
Колись і нас не стане на землі…
І, як би не жорстоко це звучало,
Але це правда… Хочемо чи ні,
Таке життя…
І нас воно обрало…
В одну секунду тут залишимо усе…
Усе … і всіх, кого ми так любили…
Все дороге, безцінне і просте…
Чим за життя сміялись і раділи…
Але все буде в світі, як було…
І сонце зійде так, як завжди сходить…
Весною знов розпуститься стебло…
Але життя… воно колись проходить…
А ми живемо, ніби назавжди…
Все відкладаючи на завтра чи на потім
І спішимо… не знаючи куди,
Віддаючи себе проблемам і роботі…
Через дрібниці сваримо дітей,
І нарікаємо на сонце і негоду…
Так часто ображаємо людей…
…І знов чекаємо то привід, то нагоду..
А нас колись не стане на землі…
Цього, нажаль, нікому не змінити…
Та, поки ми ще тут… і ми живі,
Давайте разом це життя любити…
Катерина Рабчун- Мосійчук.