Коли людина йде в небеса, Бог дарує їй віконце…
Бог дарує їй віконце, в яке видно її рідних і друзів. На віконечку стоїть в горщику квітка і до гілочки прив’язаний дзвіночок. Коли хтось згадує людину – дзвонить дзвіночок, коли говорить про неї хороші слова – світить сонце, а коли за нею плачуть – йде дощ і квіточка зростає, радуючи небожителя.
У перші дні часто дзвенить дзвіночок, чутно добрі слова, люди плачуть, шкодуючи про її відхід у вічність. Але з часом дзвіночок дзвонить все рідше, сонце не заглядає у вікно, мало дощів і квіточка пропадає…
Тому у кожного має бути любляче серце, яке згадає, скаже ніжні слова, попросить зі сльозами Бога, щоб душа не петляла у темряві.
Нехай усім, хто пішов в захмарну далечінь буде спокійно. Нехай дзвенить дзвіночок. Нехай цвіте квітка.
Царство небесне всім рідним і близьким, які сьогодні не сядуть з нами до Святої вечері, і світла пам’ять! Поки ми їх пам’ятаємо, вони серед нас!