Християнство і війна. Як це можливо?
“Бог залишив людині можливість розпізнати добро і зло, людина має свою волю. І тільки людина визначає, що їй вибрати – добро чи зло”
Чому Бог допустив війну?
Коли ми говоримо про війну, ми говоримо не тільки про неї, а й про ту біду, яка нас оточує в цей момент. А щоб відповісти на запитання «Чому Бог допустив цю війну?», потрібно знати й розуміти контекст всієї історії землі. Важливо розуміти – ми не з того боку дивимося. Ми знаходимося на планеті зла, де Бог часто проявляє добро, а не на планеті добра, де Бог часто допускає зло. Коли люди почали грішити, цим практично вони заборонили Богу втручатися в їхнє життя. І обрали іншого володаря… – який впливає на всі явища на цій землі… Тож: “Пишайтеся Його святим ім’ям, хай щастя буде тим, хто Господа шукає. Вірте в Господа та Його силу, хай Він постійно з вами буде.”
1 Книга Хронік 16:10-11 Існує така думка, що це Бог Україну карає за щось війною. Але якщо подивитися, в якому стані була релігійна свобода в Україні до війни, то нам можна було тільки позаздрити. Тисячі євангелізацій, соціальна робота, про Бога розповідали всюди. І за це нас покарали? Бог? Швидше навпаки, «Ваш ворог — диявол — ходить і ричить, мов лев, шукаючи, кого б поглинути. Протидійте йому міцною вірою, знаючи, що тих же самих страждань зазнають і ваші брати у світі» (1 Петра 5:8-9). Це більше схоже на правду. Отже, війна в Україні це лише одна зі страшних битв у великій війні, війні сатани проти Бога. Так, на жаль, хтось із нас може програти цю локальну битву і зустрітися зі смертю чи стражданнями, але дуже важливо нам не програти у великій війні.
Що говорить Біблія про війну?
Багато людей помиляються, приймаючи слова Біблії «Не вбивай!» як заборону війни. Насправді, єврейське слово у тексті книги Вихід 20:13 буквально означає «умисне вбивство іншої людини з люттю». Бог часто наказував ізраїльтянам розпочинати війни проти інших народів (1 Самуїла 15:3; Ісуса Навина 4:13). Бог призначав смертну кару за багато злочинів (Вихід 21:12, 15; 22:19; Левит 20:11). Отже, Бог не забороняє вбивство взагалі, а саме умисне вбивство. Війна у жодному разі не є хорошою річчю, але деколи вона необхідна. У світі, сповненому грішних людей (Римлянам 3:10-18), війна є невідворотною. Деколи єдиним шляхом упередження великої шкоди, нанесеної грішними людьми, є війна проти них. Війна – жахлива річ! Війна завжди є результатом гріха (Римлянам 3:10-18). У Старому Заповіті Бог наказав ізраїльтянам: «Пімсти мідіянам за кривду Ізраїлевих синів, потім будеш прилучений до своєї рідні» (Числа 31:2). Зверніть увагу також на Повторення Закону 20:16-17: «Тільки з міст тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоставиш при житті жодної душі, бо конче вчиниш їх закляттям: Хіттеянина, і Амореянина, і Ханаанеянина, і Періззеянина, Хіввеянина, і Євусеянина, як наказав був тобі Господь, Бог твій». Вихід 17:16 проголошує: «Бо рука на Господньому прапорі: Господеві війна з Амаликом із роду в рід». Також, у 1 Самуїла 15:18 сказано: «І послав тебе Господь дорогою, і сказав: Іди, і вчиниш закляттям нечестивих амаликитян, і будеш воювати з ними, аж поки не вигубиш їх». Таким чином, очевидно, що Бог не проти війни. Оскільки Ісус завжди перебував в абсолютній згоді з Отцем (Івана 10:30), то ми не можемо стверджувати, що війна була Божою волею лише у Старому Заповіті. Бог – незмінний (Малахії 3:6; Якова 1:17).Другий прихід Ісуса також буде надзвичайно жорстокою подією. В Об’явленні 19:11-21 записано: «І я побачив відкрите небо. І ось білий кінь, і Той, Хто сидить на ньому, що зветься Вірний і Правдивий; і Він справедливо судить і воює. Очі ж Його – наче полум’я вогню, а на Його голові багато вінців. Він має написане Ім’я, якого ніхто не знає, тільки Він Сам. І Він зодягнений в одіж, окроплену кров’ю, а Його Ім’я – Боже Слово. А небесні війська рухалися слідом за Ним на білих конях, зодягнені в білий чистий вісон. І з Його уст виходить гострий меч, щоб ним поражати народи. Він їх пастиме залізним жезлом і топтатиме у виннім чавилі лютого гніву Бога Вседержителя. І Він має на одязі й на Своєму стегні написане Ім’я: Цар над царями і Господь над господарями. І я побачив, що один ангел стояв на сонці й закричав гучним голосом, закликаючи до всіх птахів, що літають серед неба: Сюди! Зберіться на велику Божу вечерю, щоб поїсти тіла царів, і тіла тисяцьких, і тіла сильних, і тіла коней, і тих, що сидять на них, і тіла всіх вільних, і рабів, і малих, і великих. І я побачив звіра, і царів землі, і їхніх воїнів, що зібралися, аби провадити війну з Тим, Хто сидить на коні, та з Його військом. І звір був схоплений і з ним лжепророк, що чинив перед ним ознаки, якими ввів в оману тих, що прийняли знак звіра і вклоняються його образові; вони обидва були вкинені живими у вогняне озеро, що горить сіркою. А інші вбиті були мечем Того, Хто сидить на коні, що вийшов з Його уст, і всі птахи наситилися їхніми тілами». Твердження, що Бог ніколи не підтримував війну, є помилковим. Ісус не був пацифістом. Деколи війна необхідна для відвернення ще більшого зла. Якби Гітлер не був переможений у Другій світовій війні, скільки ще мільйонів юдеїв було би знищено? Якби не відбулася Громадянська війна у США, скільки ще афроамериканці страждали б у рабстві? Ми повинні пам’ятати про заснування нашої віри на Біблії, а не на емоціях (2 Тимофію 3:16-17). У книзі Еклезіаста 3:8 говориться: «Час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру!». Деякі війни є більш «оправданими» за інші, але всі вони завжди є результатом гріха. Християни не повинні бажати війни, але також і не повинні протистояти владі, поставленій Богом над нами (Римлянам 13:1-4; 1 Петра 2:17). Найважливіше, що ми можемо зробити під час війни, – це молитися про Божественну мудрість для наших лідерів, про безпеку наших солдат, про швидке вирішення конфлікту і мінімальні втрати з обох боків (Филип’янам 4:6-7).
Яка сила нам, українцям зараз найбільше потрібна і як її можна в собі виплекати?
Сила любові дає найбільше відповідей на всі питання. Зараз найважливішою, як казав Шептицький, є любов до всього свого — до своєї мови, культури, історії, землі, народу, влади. Ми цікавий народ, який завжди має противагу до своєї влади. А тут треба виховати до цієї влади любов, це не означає беззаперечно приймати все, що нам каже влада, але й не жити в постійному антагонізмі, протистоянні до неї. Війна дає нам добрий контекст до розвитку сили любові до свого, тому що коли я щось втрачаю, я починаю розуміти цінність того, що я втратив. Коли я втрачаю свободу, я починаю розуміти цінність української демократії, культури. Допоки не було загрози українській мові, ми її занечистили різними англіцизмами, московізмами. Натомість зараз, в цих трагічних обставинах ми маємо навіть більшу можливість перейнятися любов’ю до свого, ніж це було за спокійніших часів.Однак, любов до свого народу не прийде сама. Ми вже зрозуміли, що таке ненависть до ворога, яка різниця між українським і російським, ми більше поляризуємося на прихильників українського, частина населення з малоросійською ментальністю сьогодні зменшується. Та щоби набути любов до свого, цього замало. Бо любов до своєї батьківщини полягатиме не в тому, що ми просто ненавидимо свого ворога, а в тому, що ми вивчаємо українську мову, якщо ми її досі не вивчили, не тому, що цього вимагають жителі Західної України для переселенців, а тому що мова, як ми завжди кажемо, це душа народу, нерв суспільства. Любов до свого також проявлятиметься в тому, що ми боремося за своє — це стосується спортсменів, діячів науки, культури — ми не змінюємо громадянство, тому що зручніше і більш прибутково є виступати за іншу державу чи то на спортивних змаганнях, чи то в наукових досягненнях.Любов до свого проявляється і в тому, щоб не вимагати і не давати хабарів, не дозволяти ніякої корупції в найменшому. Бо якщо ми допускаємо її в найменшому, ми доходимо до великої корупції і навіть не зауважуємо цього. Тут кожен українець мав би над чим думати: чи любить він свою державу настільки, щоб не давати хабаря при жодних обставинах? Наприклад, здавати на водійські права 7 разів, а не 1 з корупцією.Любов до свого вимагає від нас багато. Заповідь любові ніколи не має верхньої межі виконання, вона вимагає постійного зусилля. Ніхто ніколи не полюбив настільки, щоб вже було достатньо. Але більшість людей у світі, не тільки в Україні, не готові прикладати до себе потужні зусилля, ми втомлюємося, тому, мені видається, ми не навчені належно любити свій народ, а це єдина сила, яка допоможе нам будувати наш народ, будувати його на якомусь стабільному фундаменті.