Хліб-сіль їж…
У сусіда хижа біла, у сусіда жунка мила, у сусіда й бук довгий.
Вночи кожда корова чорна.
Усе, що робиш комусь, робиш собі.
Усі ріки в один бік течуть.
Слово народноє – всяди пригодноє.
Учитель не тот, ко учить, а тот, у кого учаться.
Файна дівка віддається в своєму селі.
Файноє яблуко має в болото впасти.
Файний день, як добра доля.
Файні гості не в обід.
Най твоє словище котиться в гузище!
Хоть чоловік, як ворона, айбо жоні оборона.
Хижа любить, аби в ній жили, а кирниця – аби з неї пили.
Хижа з дітьми – базар, а без дітей – цвинтар.
Хворота входить у двері, а виходить через ушко ігли.
Хліб-сіль їж, а правду ріж.
Діти ростуть через камінь.
Ходак глядає ходака, а чобіт – чобота.
Ходив би в злоті, якби не дірка в роті.
Ходить мудрий по земли, а дурний – по місяцю.
Студений, як у мертвого п’яти.
Хосен, як сліпій куриці з кросен.
Хоть погано баба играть, та довго.
Хоть би питав, хоч би читав, та не годен знати всього.
Хоть би-сь втік за море, все ти буде горе.
Хоть голий, та в поясі.
Малий горнець, та мнясо варить.
Хоть не доїв, зато полежав.
Із книги “Мудрість Карпат”.