Я завжди тобою пишалася.
Знала, що у мене найкращий в світі тато, і відчувала себе навіть долученою до такого собі «ордену посвячених»). Бо знаєш, як круто було в 5 років заходити в твій кабінет практично без стуку, минаючи чергу – бо там МІЙ тато лікує зуби іншим? Вже пізніше я зрозуміла, що минати чергу недобре, без стуку – в кабінет не можна. І взагалі мені пояснили, що відволікати тата під час роботи не треба. Але в 5 років – ще можна було зайти і запитати, коли ти збираєшся додому: ми жили неподалік. А головлікар, зустрічаючи тебе, малу, по дорозі, тисне руку і питає, як справи. Бо у самого приблизно такого ж віку діти…
Може, відтоді у мене немає пієтету перед чинами?
Ти навчив мене максималізму в роботі. Працював до останнього пацієнта в черзі, навіть поза робочим часом, переживав за кожного. І вдома я часто чула, як ти розказував мамі про особливо складні випадки, і як ти все-таки врятував той зуб…
А потім років через 30, коли я вже працювала на телебаченні, хтось із твоїх тодішніх пацієнтів передав велику подяку: бо той вилікуваний тобою зуб і далі справно служить господарю…
Як не дивно, не мама, а саме ти показав мені, як смажити картоплю. Мама навчила готувати багато інших страв. А тоді вона була в пологовому, от-от мала народити брата… Ну і довелося входити в роль господині: в 7 років це так прикольно…
А потім було вивчення твоєї домашньої бібліотеки: з неї я стартувала. Ти збирав книги про другу світову, переважно мемуари, все хотів докопатися до правди. І саме там я вперше дізналася драматичну історію Ріхарда Зорге: легендарного розвідника, долю якого ще з часів Сталіна замовчували…
І коли я вирішила йти в журналістику – а не вашими слідами в медицину – вдячна вам з мамою, що ви мудро сказали: це твій вибір, вирішуй сама. Ми поряд.
А ще ти терпляче переносив мої експерименти і «блискучі ідеї». І навіть не образився, коли я років у 8 вчилася накручувати волосся на бігуді саме на твоїй шевелюрі, поки ти спав. І вранці, коли треба було спішити на роботу – ця накручена шевелюра розвалювалася в різні боки…
Ти так само погодився на мою ідею і зараз, наприкінці 2022-го. Я купила нам всім святкові светри і наполягла, щоб ми зустрічали 2023 саме так: бо треба ж якось підняти настрій, коли тебе обстрілюють? І ось які ми красиві з тобою, в наших яскравих светрах…
Я тоді ще не знала, що новий рік – разом зустрічаємо востаннє. У нас ще було стільки планів на літо… І навіть коли навалилась хвороба – ти не здавався наслідкам інсульту, я годувала тебе з ложечки і вірила, що – прорвемося…
Не вдалося.
Ми провели тебе до мами, на Небо.
І все ще плачемо, перебираючи дитячі фото.
Бо залишаємося вашими дітьми.
І дуже вас любимо, мамочко і таточку!
P.S. Я шукала дитячі фото, де ми всі разом,
але при всіх переїздах частина розгубилася.
А ось цю – люблю особливо.
І дякую усім, хто молився за здоров‘я тата. Бережіть своїх рідних.
І частіше робіть сімейні фото