Дівчина пішла добровольцем до лав ЗСУ, бо не могла стояти осторонь.
24 лютого, коли почалось повномасштабне вторгнення, їй було лише 18 років — майже одразу дівчина пішла добровольцем до лав ЗСУ, бо не могла стояти осторонь.
Руслана здобула посаду оператора-зв‘язківець — це, по суті, вуха наших збройних сил. Її робочий графік був практично цілодобовим, працювати треба і вдень, і вночі.
Не дивлячись на постійне напруження, Руслана добре виконувала свою роботу аж до 10 лютого, коли під час виконання бойового завдання її машина потрапила під мінометний обстріл — саме так дівчина втратила ногу, але, зі слів лікарів, ще 10 секунд і могла б втратити життя.
Зі слів рідних, перші два дні в лікарні Руся плакала, плакала без зупинки. А потім вирішила боротись.
Сьогодні вона хоче стати прикладом для всіх, хто як і вона, втратив кінцівки на цій війні. Показати, що в її стані можливе активне повноцінне життя. Можливо бути щасливою 
Історією дівчини і фото поділилися фотографи Константин і Влада .
