Психологія 

ПТСР у дітей: як виявити, як лікувати і що не можна робити?

Admin

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) у дітей і підлітків виникає внаслідок впливу на дитину 1 або більше травмуючих подій. Потенційно травмуючими подіями є фізичне або сексуальне насильство, стихійні лиха, бойові дії та нещасні випадки. Статися все це може як із самою дитиною, так і з близькою їй людиною. Причому не обов’язково бути свідком такої події: навіть розповідь про неї може нанести шкоду психіці дитини й стати причиною ПТСР.

Чи проявляється у дітей ПТСР?

Дитяча психіка відрізняється від психіки дорослого тим, що ще не сформована. В ситуації невизначеності, війни або інших надзвичайних подій дитина потребує близького дорослого який є гарантом безпеки і допоможе пережити болісні події та складні почуття. Говорити про ПТСР в дитини можна тоді, коли її стан стресу хронізується, а думки про пережиті події стають нав’язливими. Діти швидко відновлюються за умови підтримки з боку дорослих. Але для деяких це важко зробити. По-перше, це може бути пов’язано з об’ємом травматичного досвіду: дитина втратила рідних, пережила стрілянину, бомбардування. По-друге, це пов’язано з попереднім досвідом стосунків у сім’ї, якістю підтримки, розвитку навичок стійкості та фізіологічних особливостей реакції на стрес. Такі діти будуть більш вразливі, а їх реакції більш інтенсивні та довготривалі. Тоді ми можемо говорити про ПТСР. Нав’язливі думки можуть з’являтися під час гри у ці події, а сама гра немає розвитку і нескінченно повторюється. Ми називаємо це посттравматична гра: з одного боку, це спроба опанувати травматичну подію, контролювати складні почуття, а з іншого може відбуватися ретравматизація, неможливість позбутися цих жахливих спогадів і постійне повернення до події. Наявність також інших проявів тривалий час є позначкою того, що потрібно звернутися до спеціаліста.

Ознаки ПТСР у дітей та підлітків:

  • дитина постійно повертається думками до травмуючої події;
  • емоційна нестабільність: прояви агресії, роздратування, депресії, апатії, імпульсивності, емоційної відстороненості;
  • порушення сну: нічні жахи, безсоння або постійна сонливість;
  • підвищення рівня тривожності, очікування повторення подій;
  • увага та пам’ять не стійкі, дитині важко сконцентруватися на виконанні завдань;
  • саморуйнівна поведінка: нанесення самоушкоджень, алкоголізація, наркотизація (часто – серед підлітків).

Що послаблює ризики виникнення ПТСР у дітей?

Батьки мають знати, що перш за все необхідно психологічно стабілізуватися самим, щоб мати змогу підтримати дітей. Щоб профілактувати дитячий ПТСР, слід:

  • забезпечити (відновити) почуття безпеки дитини;
  • залучати дитину до фізичної активності (фізкультура, танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо);
  • відновити режим дня, наскільки це можливо;
  • якісно проводити з дитиною час: разом готувати, розмовляти, гуляти тощо;
  • вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, і відповідати, коли вона ставить запитання;
  • дозволити дитині висловлювати свої емоції та почуття;
  • пояснювати дитині те, що сталося, правдиво і доступними для її віку словами. Розуміння ситуації в цілому та причин того, що відбулося, є важливим і допомагає зціленню;
  • сприяти соціальній активності дитини;
  • заручитися підтримкою психолога.

У випадку будь-яких раптових виражених змін у поведінці дитини, її емоційному стані, спілкуванні, грі та шкільній успішності важливо пам’ятати про можливість прихованих психотравмуючих подій, про які дитина може боятися чи соромитися говорити. Тому завжди слід шукати довірливого спілкування з дитиною. Душевні рани не такі видимі, як тілесні. Вони потребують нашої уважності, чутливості до того, що відбувається в дитячій душі.

Фази ПТСР

Як і будь-який процес, ПТСР має відповідні фази проходження, і далеко не завжди він утворює незворотні порушення особистості, треба розуміти, що для того, щоб людина «позбулась» ПТСР, необхідно звернутися за допомогою до спеціалістів та не уникати цієї проблеми. Які ж фази проходить ПТСР:

  1. Відчай – гостра тривога без ясного усвідомлення важливості того, що сталося.
  2. Заперечення – безсоння, амнезія, заціпеніння, соматичні симптоми. 
  3. Нав’язливість – вибухові реакції, перепади настрою, хронічний стан гіперзбудливості із порушеннями сну.
  4. Опрацювання – розуміння причин травми та горя.
  5. Завершення – нові плани на майбутнє.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ З ПТСР?

  1. МОРАЛЬНА ПІДТРИМКА. Важливо розмовляти зі своєю дитиною, пояснювати, що те, що сталося, тимчасово, що разом ви зможете впоратися зі стресом і його наслідками та жити далі. Однак зайвий раз не нагадуйте про пережиту подію. Якщо ж дитина сама питає, намагайтеся пояснити, що трапилося, простими словами, на зрозумілих для її віку прикладах та аналогіях. Підкреслюйте, що це не провина дитини, а зовнішні фактори, на які вона не може вплинути.
  2. СПОКІЙ ТА ЕМОЦІЙНА РІВНОВАГА. Діти чудово «зчитують» емоційний стан дорослих, тож, щоб ваша допомога була більш ефективна, спробуйте самі, наскільки це можливо, стабілізуватися емоційно. Водночас не слід заперечувати стрес, свої емоції та відчуття.
  3. БЕЗПЕЧНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР. Оберігайте дитину від новин і медійного контенту, який може травмувати. Не переглядайте в присутності дитини відео зі сценами насилля, воєнними подіями, пораненими. Слідкуйте за розмовами, які точаться, коли дитина поруч.
  4. ЗВИЧНИЙ РЕЖИМ ДНЯ. Наскільки це можливо, поверніться до звичного життя. Намагайтеся задовольнити базові фізичні потреби дитини уві сні, їжі, гігієні, прогулянках, а також в іграх, обіймах і спілкуванні. Це дуже важливо для формування в неповнолітніх відчуття стабільності, безпеки та передбачуваності життя.
  5. ФІЗИЧНА АКТИВНІСТЬ. Забезпечте дитині можливість бути фізично активною: гуляти та грати на вулиці, займатися спортом, плавати, танцювати, бігати – будь-що, що дитині подобається та чим вона хоче займатися.
  6. ПРАВО НА ВИСЛОВЛЕННЯ СВОЇХ ЕМОЦІЙ. Дозвольте дитині демонструвати свої емоції, відчуття та страх. Розмовляйте з нею, вислуховуйте, відповідайте на питання. Але поважайте особисті кордони дитини.
  7. КОРИСНІ СПРАВИ. Доручайте дитині виконувати та відповідати за доступні її віку справи: поливати квіти, розвішувати білизну після прання, брати участь у приготуванні їжі та купуванні продуктів. Можливо, підліткам буде цікаво долучитися до соціальних активностей чи волонтерських проєктів. Головне, щоб це приносило задоволення й було безпечно.

Якщо змінена поведінка дитини загрожує її життю чи здоров’ю або триває понад три місяці, треба обов’язково звертатися по кваліфіковану допомогу до психолога чи з відповідним запитом до сімейного лікаря / педіатра.

Бережіть себе і своїх рідних!

Твій світ з посиланням на Інтернет джерела