Історія поЇздки з БЕЛЬГІЇ ДО Києва
Бельгія. Відʼізд.
Завершальний пост і лонгрід…
Я мала би прокинутися десь о 7:30, скласти речі, поснідати з Andrey Sid ChuevВалерия Буйкова. О 8:00 зʼіздити на велику в магазин, аби купити пиво/вафлі/шоколад на подарунки і собі. І в 9:00 максимум сісти в бусік перевізника.
Не повірите, але після треша приізду, я поіхала тим самим перевізником. Чому? Тому що директор Evrobusik Ua
https://www.facebook.com/profile.php?id=100094222506332
https://www.facebook.com/evrobusik
Олександр, який вибачався за весь той треш і пояснював, що і до чого в тій іхній системі, просив повірити, що у них у фірмі все ок із сервісом, і що пасажирів буде максимум двоє, бо ж в Украіну майже ніхто не іде, і що бусів на рейсі два, тож ані натовпу, ані купи передач не буде. і що все буде набагато швидше і в цілому ок. Мотивував і знижкою на поіздку. Але не це було головним. Я повірила його запевнянням і обіцянкам. Обіцянкам-цяцянкам…
Так от. Виіхати я мала десь з 8 до 9 ранку.
Але в 6:29 зателефонував водій Василь і запитав чи зможу я бути готовою за годину. Упс… Секундна пауза… Звісно, зможу, бо презенти не обовʼязковф, речі майже зібрані. Лиш чаю попʼю. Гріла думка “раніше виідеш-раніше приідеш додому”. Тим паче, була розмова із директором фірми, тож, попередньо пазл сказався дуже добре.
Завантажую свою валізу в бус, питаю у водія чи буде зупинка дорогою біля супермаркету, бо ні перекусів з собою, ні води. У відповідь – ідемо строго по маршруту. Ну ок, думаю, будуть заправки.
7:30 стартуємо.
З Бельгіі ми Поіхали в НІдерланди. Містечко Влардінген. Підʼіжджаємо, водій дзвонить, декілька хвилин очікування і посадка. Забрали жінку, яка іхала/поспішала в Украіну, і вже мала квитки зі Львова до Києва і з Києва на Харківщину. Аби встигнути на похорон до племінника, вже загиблого Героя. Квитки вже купила, бо диспетчер фірми гарантувала, що на потяги пасажирка встигне. Водій питає куди ми прямуємо і вже планує везти нас в столицю.
Водій дзвонить наступній пасажирці і каже, що приіде за пару годин. У відповідь пауза-шок, бо планувався іі виізд о 18 годині. Далі були півгодини сидіння в бусі. Впродовж яких водій дзвонив діспетчеру і передавав інфу про пасажирку “після 18”, слухали-чекали (бо водій в машині і добре чути) як наш водій набалакається з іншим, що також збирає пасажирів, про де ночував, як спав, чи мився, чьо так рано встав, що він вперше в Нідерландах і тд. Потім водій переглядав усе, що було виставлене на “викінштейн” (якісь акумулятори, частини до прінтера чи компа; нада/не нада – берем). Далі чергові сощвони ще з кимось. Наш водій любить спілкування.
Нарешті дзвонить диспетчер, аби повідомити, що та пасажирка “після 18:00” згодилася зібратися швидко і за потреби, водій зможе іі почекати. Годину почекати. Маючи вже 2 пасажирів в салоні. Тобто?!?!?!
Моі думки були про одне: виходь звідти і ідь потягами/іншими перекладними чи назад до кумів, чи в Украіну.
Дзвонить диспетчер ще раз і повідомляє про зміни на маршруті і нову пасажирку в Німеччині. Але ж в Украіну ніхто майже не іде і в салоні мало би бути не більше 2 осіб (с). І розрахунок був, що на сусіднє сидіння можна покласти ноги і пережити тривалу поіздку легше…
Забираємо молоду дівчину. Ій днями буде 19ть. Вона з Тернопільщини. Водій каже, що по Тернополю людей розвозять адресно. Але поки що на Киів є двоє, тож скоріше за все він повезе нас, а не поіже на Тернопіль. Починають активно спілкуватися. Дізнаємося, що цю пасажирку мали забрати після 14-15, але диспетчер попросила раніше і дівчина зібралася за півгодини – той час, що ми іхали з Нідерландів у Німеччину.
Рушаємо. За пасажиркою “після 18:00”. Дорогою прошу зупинку “туалет”. Водій проіжджає одну заправку, бо не туди звернув, заіжджаємо на іншу. Туалет платний (на заправці я таке зустрічаю вперше). Чітко зрощуміло, водій не орієнтується на маршруті…
Німеччина. Містечко Рес. На кордоні з Нідерландами. Забираємо пасажирку “після 18:00”. Чекаємо хв з 5. Всілися. Не ідемо ще хв 15. Чекаємо поки диспетчер повідомить водію маршрут далі. Мабуть же ж додому. Бо нас вже 4, не 2, як було проговорено директором. Виявляється, буде ще 6 пасажири. І бус буде набитий вщент…
Рушаємо далі Німеччиною. На годиннику 14:40. Вдруге потрапляємо в затор, цього разу тривалий 
Заіжджаємо у двір по наступного пасажира. Стоять валізи й робітник у формі (украінець) говорить, що пасажири зараз підʼідуть. Чекаємо хв 5, заіжджає бусик з 2 чоловіками. Вони всі кучкуються з нашим водієм, жваво обговорюють життя. Хв за 15 питаю чи довго ще чекати? Наш водій, здивовано: кого? Кажу, пасажирів.
Далі був регіт, бо ж пасажир на місці і це один з чоловіків, котрі приіхали 15 хв тому…. Питаю чому тоді не їдемо? У відповідь – то зараз поідемо, зараз.
Кажу, треба десь зупинитися і купити води. На що водій каже, що зупинка буде, якщо буде де. Маршрут же ж. Для розуміння, одразу за поворотом з цієі адреси був дісконт-маркет продуктовий. Але ж він був не по маршруту…Та і шо там ті пасажири без води… Менше в туалет будуть проситися…
Засинала/Прокидалася. Хотіла пити.
18:25 Ми все ще в Німеччині. Заізд на заправку. Біжу по воду і якісь снеки. Виходжу. Водій говорить із пасажиром, якого підібрали останнім, бус заправляється?! Та ні, бус стоіть біля колонки, але не заправляється. Чому зайняв місце – я не знаю. Декілька хвилин черговоі жвавоі житєйськоі розмови і водій перепарковує бус на паркомісце. Вже всі пасажири на місці.
18:42 мій перший ковток води за сьогодні. Нагадаю, виіхала я в 7:30. Водій виходить і ще хв 7 говорить телефоном. Ми силимо в бусі. Наш водій дуже любить спілкуватися і взагалі нікуди не поспішає…
Рушаємо в бік Польщі. Там маємо забрати останнього пасажира.
20:20 заіжджаємо на облаштовану парковку. зазвичай на таких є туалет, смітники, місця для перекусів. Але на цій туалету немає. Водій жартує разом із пасажиром-чоловіком, киваючи нам пасажиркам на кущі… Звісно, жодна жінка туди не пішла… І поки ми намагаємося розімʼятися, водій влаштовує собі перекус. Ми всі стоімо і чекаємо. І мріємо про туалет.
Нервує вголос пасажирка, що поспішає на похорон. Нервую я.
15 хвилин позаду. Рушаємо далі. Мінімізуємо пиття води.
До наступноі зупинки 4 години ізди – показує навігатор водія. І забирати останнього пасажира будемо десь між 2 і 3 ночі…
23:00. Заіжджаємо на облаштований паркінг. Тут є туалет. Нарешті туалет. Всі сходили. Водій виходить не одразу, а потім просто стоіть біля буса. Всі розімʼялися. Сідаємо в бус. Водій йде до вбиральні, потім гуляє навколо буса, нічого не говорячи нам. Чи потрібен йому час аби поспати, чи потрібна якась допомога, чи є у нас час на перекус і яка тривалість зупинки… Напарника на зміну водію немає…
23:27 водій сідає за кермо, шось моніторить в телефоні, розкладає сідушку і дрімає…
00:23 Ми ще досі в Німеччині. Водій прокинувся, рушаємо далі.
Третя ранку наступного дня. Ми вже у Польщі. Місто Жагань і нарешті забрали останню шосту пасажирку. До кордону ще годин 6 точно іхати.
5:40. ви прибули за адресою, місто Озоровіце, каже навігатор. ми беремо ще одного сьомого пасажира. ЙОБ ТВОЮ МАТЬ…. тепер точно останнього, бо тепер бус забитий повністю і валізи майже на головах задніх сидінь, які, до речі, не розкладаються через них всю дорогу. Тобто три пасажири так і не змогли навіть прилягти… Тут остаточно вирішую, що вийду з цього буса у Львові.
Остання сьома пасажирка одразу ж питає чи може сісти наперед, “бо іі укачує” і коли буде заізд у магазин а-ля “бедронка”…
Нервує вголос пасажирка, що поспішає на похорон. Нервую я. Нервує і водій, бо “солярка закінчується”. Кружляємо в пошуках азс. Довго кружляємо, бо навігаторка тупить… А маршрут водій не знає і не оріжнтується. І напарника нема. і в дорозі ми вже 22 години і ще навіть до кордону з Украіною не доіхали…
6:28 заіжджаємо на заправку. водій вперше повідомляємо, що ми приіхали на азс і тут має бути туалет.
10:55-11:03 чергова зупинка “туалет”. Ми все ще в Польщі, але не на кордоні. Я в дорозі вже 27,5 годин.
11:09 черга на кордон Краковець. Машин 50. йоб твою мать… Водій типу шокований, починає дзвонити комусь і переповідати і думати вголос чи поізати на інші кордони і тд… Про існування веб-камер тут ніхто не здогадуєтьс: ні наш водій, ні диспетчер, ні всі, кому дзвонить керманич нашого буса…
Стоімо. Рухаємося повільно. Спочатку у відчинені двері та вікна буса охоче заліють оводи. Відчинені, бо кондиціонер соляру жере (с). Не знаю, чи є в бусі аптечка, чи вміє водій надавати першу невідкладну допомогу, якщо напр клад, овод вкусить і піде алергіяна реакція… Питаю чи це ок так сидіти з оводами, на що чую якесь слово, яким називають оводфв на Тернопільщині…
Не витримую і прошу зачинити всьо і увімкнути кондиціонер. +26 не + 40, але бус нагрітий і асфальт теж. Всьо закрито. Окрім тік-тока нашого водія. І вже за хвилину ми всі починаємо споживати його контент, бо нахєра ж той звук знижувати, всім же ж цікаво… напевно…
14:40 пройшли кордон. заіхали одразу на заправку за кордоном. туалет/купфвл перекусу і мчимо… ні не у Львів… на наступну заправку, бо заправлятися на цій, де був “туалет/купівля перекусу” – дорого.
Проіжджаємо трохи. Заізд на заправку. Заправляємося. Тут водій голосно коментує якість доріг. Типу оооо одразу відчутно, шо вдома і це ж кошмар (с). Цікаво, а хто в тому винен, що спочатку крадуть на етапі будівництва, а потім порушують правила перевзень. І найголовніше питання – хто то робить? Украінці ж…
Виіжджаємо, трохи проіжджаємо і… зупиняємося. Бо водію потрібно купити воду. Попередніх двох заправок було недостатньо… Він забув (с)
Нервує вголос пасажирка, що поспішає на похорон. Нервую я.
Нарешті ідемо на жд Львова. Питаю водія скількиидо жд іхати.
Моніторю блаблакар, укрзалізницю. В принципі, до 16-16:30 встигаємо, тож і вибір є. І сьогодні я буду вдома аааааа
Але… ідемо-ідемо-ідемо… І півгодини ідемо, і годину, і якось не приіжджаємо на той жд Львова. Нервує вголос пасажирка, що поспішає на похорон. Нервую я.
Питаю знову скільки ще іхати? Бо
те, що було в доступі для приізду сьогодні в Киів ще годину тому, розібрали. Ще би довше ми іздили…
Каже водій – півгодини. Моніторю далі.
На годиннику 17:15. Ми заіжджаємо на парковку біля Епіцентра і зупиняємося. Водій повідомляє, що викличе таксі нас двом із пасажиркою, що поспішає на похорон. і що у Львів він не заізжджатиме. Бо і пробки там в такий час. І пасажирів на Тернопільщину тре везти… ШТА?!?!?!
Дуже сильно вже нервує вголос пасажирка, що поспішає на похорон. Бо в неі потяг о 19… Нервую я. Бо найближчий потяг, куди є єдиний доступний квиток у вагон СВ за 1,800 грн о 18:07. Усі інші – після 22 вечора…
Водій заспокоює нас тим, шо за таксі нам не потрібно платити, бо це він оплатить.
Таксі не приіждажє за 5 хв, і за 10 також. Я ледь себе стримую і вимагаю, щоб дзвонить таксісту ще і ще, і наголосив, що пасажири на потяг спізнюються.
17:30 на паркінг неспішно заіжджає машина таксі. Ще один неспішний водій загружає наші валізи в машину. Рушаємо. Ідемо максимум 60 км/год. Питаю, чи можемо швижше іхати? Бо якщо згорить квиток за 1,800 грн, я з повернення нічого не отримаю… На що чую про можливі пробки і тд…
На жд Львова ми приіхали в 17:48, у вагон разом з валізою я влетіла о 17:58. У кіоску біля вагона купила воду і іжу. 18:07 потяг тронувся з перона Львова на 34,5 годині моєі дороги додому і повіз мене в Киів. Куди я приіду наступного дня о 9:37. І загалом пробуду в дорозі 50 годин…
Я дуже хочу, щоб такі компаніі оминали мене в житті, і такі водіі/директори/украінці також. Щоб ім на заміну прийшли інші, украінські: з розумінням значення слова сервіс, з повагою до пасажирів, з чіткою логістикою…
Бо після таких поіздок, чесно кажучи, жити в Украіні і взаємодіяти з такими украінцями і соромно і не хочеться…
І питання не в тому, що десь краще. Питання в тому, що ніде, а тим паче ВДОМА так неприпустимо.
П.С. На фото – задні сидіння в бусі. І моі суцільно набрякші ноги, як тільки я сіла в потяг.
П.П.С. За проізд до Львова я заплатила 110€, бо так запропонував директор Олександр, послугами компаніі якого я точно не раджу користуватися.
—————–
14.07 щойно зателефонував Олександр – директор фірми-перевезень. Спочатку було питання щодо коментарів і моіх перебільшень, але швидко неприємні емоціі перейшли у коструктив. Бо я поставила одне запитання щодо відповідальності (хто іі буде нести), в разі летального випадку, наприклад. Проговорили також про збір даних пасажирів, страхування, в тому числі і медичне, а потім були вибачення і подяки від Олександра.
Нехай вони підуть на покращення надаваних послуг із повним значенням слова “сервіс”.