Ми несвідомо приховуємо наші гріхи, забуваємо їх, бо так легше жити.
«Люди багато що здатні зрозуміти в житті, багато тонко помічають у чужій душі, але яке рідкісне, майже неіснуюче явище, щоб людина вміла бачити саму себе. Тут найзіркіші очі стають сліпі та упереджені.
Ми нескінченно поблажливі до всякого зла і безмірно перебільшуємо всякий проблиск добра в собі. Я не кажу вже про те, щоб бути до себе суворішим, ніж до інших (що власне й потрібно), але якби ми приклали до себе хоча б ті самі мірки, як до інших — і те як багато на що це відкрило б нам очі .
Але ми безнадійно не хочемо цього, та й не вміємо вже бачити себе, і так і живемо у сліпій заспокоєності.
Сліпота до своїх гріхів, не бачення їх — природний стан природи занепалої людини.
Ми несвідомо приховуємо наші гріхи, забуваємо їх, бо так легше жити.
А наше духовне життя навіть і не починалося, і не може початися, поки ми не зійдемо з цієї помилкової позиції».
Все в руках людини