ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, МОЯ ДОНЕЧКО…
Без тебе, доню, світ не милий став. Моя лебідонько, ти жити
так хотіла. Відтоді, як Господь тебе забрав, мами душа навіки заніміла.
Рік тому, провели в останній шлях. Як рано моя квіточка зів’яла.
Несли на тих барвистих рушниках, які тобі до шлюбу вишивала.
Чи день, чи ніч, я сльози гіркі ллю.
Не передати всіх страждань словами.
Іванка, донечко, я
так тебе люблю.
Ти будеш завжди жити в серці мами…
“Мамо, тут гаряче! Молись за нас, молись!’
– слова останні, які ти сказала. Враз хмари над тобою розійшлись
і Ангелом моя дитина стала..
Твої світлини у моїх сльозах і свічечка
За упокій палає.Тепер, тільки минуле у думках, де я тебе живою обіймаю…
Ще досі чую твій дитячий сміх. Хіба таке можна коли забути?!
Маленькою, вже лікувала всіх і лікарем дуже хотіла бути.
Наполеглива і вперта ти зросла. Першою завжди хотіла бути.
Навіть тоді, як до школу пішла, авторитет в друзів змогла здобути.
До всіх привітна, добра і проста. З кожним могла про все поговорити. Моя ж
ти дівчинко, дитино золота, чому ж тобі судилось мало жити?!
На все й для всіх знаходила ти час. Спортом займатися й вдома допомагати.
Була ти ясним сонечком для нас, і лікарем дуже хотіла стати…
Мамина радість, донечко моя, тобі вже рушники весільні шила.
Якби ж долю твою відчула я, від себе ні
на крок би не пустила ..
В медичний коледж
без проблем вступила.
І там ти кращою і першою була.
Так наполегливо усе старанно вчила, до мрії ти своєї вперто йшла.
Така струнка, висока і вродлива. Диплом отримала і до мети прийшла. Молила Бога я , щоб ти була щаслива
доля до тебе доброю була…
А ти зібралась і пішла туди, де полум’я до неба і гармати. Щоб у бою, від горя і біди, поранених Героїв рятувати.
І навіть там ти кращою була! Не вміла ти ніколи відступати. Військові іспити ти відмінно всі здала, змогла своє уміння показати.
Мрія була. Закінчиться війна, в медичну Академію вступити.
Такою сильною була а мене вона, життя любила в хотіла жити.
Іванка – побратими називали. Бо ледь
за 20 донечці було.
Її усі за вміння цінували, за доброту
і вправних рук тепло…
Ніколи, ні на що не нарікала. Вперта і сильна дівчинка моя.
Вернутися живою обіцяла щодня, молилася за неї я.
Був другий день війни…
Вона набрала…” У нас тут гаряче” – були її слова. І Ангелом в той день Іванка стала…
Пішла до раю в своїх 22
Привезли мені чорну домовину. А в ній лежала квіточка моя
Чому ж Господи забрав мою дитини?! В той страшний день померла з нею я!!!
Онуків твоїх, донечко чекала, не вічних сліз
і в косах сивини. Ти медиком небесним тепер стала. Загинула на другий день війни…
Нема у мене радості і сміху. Ніхто змінити щось уже не в силі.
Свій сенс життя і
серця свого втіху,
з тобою поховала у могилі..
Цілую фото . Донечко моя. Таким сумним було твоє весілля.
Без тебе не живу – існую я . Могилу поливаю слізьми – сіллю…
Не відпускаю тебе, пташечко моя. Поруч завжди молитвами й думками. Поки ще є
на цьому світі я, ти
вічно будеш жити в серці мами…