Синдром жертви: як розпізнати та позбутися?

Люди, які страждають «синдромом жертви» вважають, що в їх невдачах, хворобах, кризах або сімейних і професійних обставинах винні зовнішні причини або дії інших людей. Нерідко жертва своєю поведінкою провокує насилля над собою: глузування, агресію, знецінення.

Що провокує розвиток синдрому жертви?

Фактори підвищеного ризику у формуванні «синдрому жертви» – це некоректні методи виховання, занадто суворий батьківський контроль або, навпаки, прагнення батьків захистити дитину від самостійного прийняття рішень та відповідальності за свої дії, дефіцит материнської і батьківської уваги, довірчих відносин та гарантій захищеності в дитячому віці. Люди, у яких на поведінковому або оціночному рівні проявляється «синдром жертви», таким чином намагаються захистити власну самооцінку та уникнути відчуття вразливості. Вони пояснюють зовнішніми факторами, які неможливо контролювати, невідповідні очікуванням результати своєї діяльності. В цьому проявляється неусвідомлена потреба уникнути відповідальності за власне життя і ухилитися від обов’язків. З точки зору сучасної психології, менталітет жертви розвивається через незрілість особистості, неадекватного аналізу причинно-наслідкових зв’язків. Ці фактори разом викликають спотворені емоційні реакції та істотно знижують самооцінку на фоні вираженої потреби відчувати добре ставлення до себе. Від «синдрому жертви» можуть страждати не тільки емоційно-нестійкі люди, а й ті, хто схильний до негативних емоцій. У таких «жертв» на фоні постійного відчуття незахищеності розвивається загальна невротизація та різні психічні симптоми. Одним з неочевидних корисливих мотивів «жертви» є можливість маніпулювати близькими людьми в якості своєрідної моральної винагороди за пережиті страждання. Найяскравішою ілюстрацією такої форми взаємодії можна назвати поведінку надмірно дбайливих матерів, які дорікають своїх дітей в недостатній вдячності.

Світ очима мученика: 7 ознак жертовної поведінки

Вищеописані чинники не говорять про психологічний синдром жертви, це лише приклади того, як суспільство нав’язує таку позицію як хорошу, правильну і природну. Звичайно, щоб почати заперечувати відповідальність за своє життя і звинувачувати всіх навколо потрібні більш серйозні травми і відхилення, але проблема в тому, що через позитивний образ жертовності, ви можете і не розпізнати її як в інших, так і в собі. Воно може не доходити до серйозного рівня відхилення, проте бути небезпечним.

Навчіться розпізнавати поведінку жертви, що заважає вам жити:

Немає усвідомленої відповідальності за себе і своє життя. Я страждаю, тому що у мене погана робота, бо не закінчила університет, тому що батьки… І так у всьому і до безкінечності. Жертва страждає, і здавалося б, очевидно – зміни своє життя і страждати не будеш. Банальне «Посунься, ти ж не дерево» тут якраз і працює. Поганий уряд, чоловік-тиран, заради якого здоров’я угробила, і невдячні батьки, яких тягнеш на своїх плечах, – прекрасний стан речей, щоб закрити очі і перекласти відповідальність за себе і своє щастя на інших.

Пасивна агресія. Вічний страдник був би не собою, якби постійно не маніпулював у стосунках. Це гостра й агресивна форма поведінки, хоча відкритою агресією і не є. Жертва провокує інших і домагається від них того, чого хочеться їй, маніпуляціями свого нещастя. У психології, згідно з трикутником Карпмана, у жертви є Переслідувач – кривдник. Хоча насправді ще не ясно, хто страждає більше і хто в більшій пастці. Це маніпуляції типу «Я на тебе витратила найкращі роки свого життя…», «Ось твоя вдячність, син? У мене з серцем погано» і т.п.

Відкрите культивування жертовності. Жертві завжди всі повинні. Вона любить відкрито заявляти, як жертвує заради інших, як страждає, як тягне все на собі. І нав’язливо робить це, хоч її ніхто і не просив, і хоч без її допомоги було б краще: зазвичай мало кого в будинку бентежить брудний посуд, але всіх бентежить голосіння про те, як страждає господиня, миючи йогокожен день заради інших.

Редакція рекомендує: Є думка про те, що для того, щоб позбутися від страху, потрібно подивитися йому в очі. Однак, навіть, від однієї лише думки про це може стати ще страшніше. Ми пропонуємо екологічний спосіб познайомитися зі своїми страхами, розгледіти їх, подякувати і попрощатися. Метафоричні карти «Пульс правди» – інструмент, який допоможе вам перестати боятися жити своїм життям.

Заперечення своїх поразок. Винен завжди хтось інший. Або життя його так не любить, що майстерно все підбудувало. Це теж про усвідомлену відповідальність, але з іншого ракурсу. Можливо, винна не саме інша людина, а в житті просто все так несправедливо, що чоловік пішов після 5 років нескінченних маніпуляцій та ниття прекрасної і беззахисної жінки.

Потреба у Принці на білому коні, Захиснику, що вирішить усі проблеми. У трикутнику Карпмана це третя сторона – Спаситель, він – невід’ємна частина такої психологічної моделі поведінки. У разі маніпуляцій роль Спасителя часто приймає Переслідувач – він рятує жертву від самого себе і дає їй що потрібно. Але це може бути і стороння людина. У цілому роль Спасителя дуже небезпечна, оскільки крім того, що він своєю поведінкою лише підтримує жертву у її переконаннях, він же потім виявляється винним, оскільки витягнув її із такого комфортного для неї стану страждання.

Не заздрість, а усунення суперниць. Сильних і незалежних, так би мовити. Трохи неочевидний, але важливий пункт. Люди із синдромом жертви не хочуть дивитися правді в очі – що причини їхніх проблем у небажанні вирішувати ці проблеми. Тому сильні, самодостатні люди для них – вороги. Вони усіляко намагаються їх засудити, опустити і в цілому вилаяти. Щоб ніхто не запідозрив, що жертва сама винна у своєму горі, а ці люди – лише приклад, як можна жити по-іншому, маючи не менше проблем.

Необхідність у похвалі і визнанні. Іноді такі люди навіть випрошують похвалу. Їм завжди здається, що їх недостатньо люблять і визнають. Багато з них – завзяті черви інтернету, які катастрофічно залежать від лайків і позитивних коментарів.

Чим небезпечний «синдром жертви»

Явні негативні психологічні та поведінкові наслідки синдрому жертви значно погіршують життя: у людини не складаються стосунки в родині, страждає професійна реалізація, погіршується здоров’я. «Жертва» відчуває себе невизнаною, вразливою і збитковою, відчуваючи при цьому підвищену потребу у визнанні. У «жертви» з часом звужується коло знайомств, не ладяться відносини з родичами, близькими, колегами та керівництвом. Крім того, на фоні постійних негативних емоцій змінюється менталітет, негативний досвід закріплюється, що зумовлює появу депресії, підвищеної тривожності, фобій, нападів паніки та інших психічних порушень, що часом вимагає допомоги кваліфікованого психіатра та психотерапевта.Як правило, така людина («жертва») не в змозі оцінити ситуацію, що склалася об’єктивно. Тому відмовляється від відвідування лікаря, «списуючи» всі симптоми на несприятливі зовнішні обставини, тим самим погіршуючи свій стан. Особливості мислення «жертви», а також супутні психічним проявам соматичні симптоми часто ускладнюють постановку правильного діагнозу. Саме тому в разі негативних змін фізичного стану у людини з «синдромом жертви» недостатньо звернення до лікаря загальної практики. Тільки досвідчений психіатр може розпізнати в сукупності симптомів ознаки розвитку психічного захворювання, призначити адекватне лікування, психотерапію та допомогти, а також запобігти негативним наслідкам.

Для лікування «синдрому жертви» використовується когнітивно-поведінкова терапія.

Як вийти з ролі жертви

Все вирішується, оскільки проблема – в ГОЛОВІ, а не в чоловіка, начальника, державі…. І ТІЛЬКИ ВИ можете щось змінити.

• Перше, що потрібно зробити – це взяти відповідальність за власне життя і перестати жалітися. Час від часу задавати собі запитання: «Яких зусиль я доклала, щоб щось змінити?», «Що ще я можу зробити, щоб змінити ситуацію, що склалася?».
• Практикуйте любов і турботу до себе та розвивайте впевненість. Людина з синдромом жертви не любить, не цінить і не вірить у себе. І саме тоді коли вона жаліється – відчуває свою цінність. А щоб вийти зі сценарію жертви, досить навчитися любити себе безумовною любов’ю, в різних станах – при невдачах чи поганому самопочутті.
• Розвивайте позитивне мислення. Вчіться отримувати задоволення від приємних дрібниць, жити «тут і зараз». Пам’ятайте, що кожен прожитий день – це подарунок долі і в Ваших руках знаходиться сила, яка здатна зробити цей день прекрасним і незабутнім.
• Людина-жертва часто в своє життя притягує тиранів, тому перестаньте шукати виправдування вчинкам інших людей. Будьте з тими людьми, з якими Вам добре і Ви відчуваєте впевненість та підтримку. Якщо Ви відчуваєте, що не заслуговуєте поваги і дозволяєте іншим «топтатися» по Вам, тоді так і буде.
• Вчіться чітко визначати особисті межі та не порушувати чужі. Зрозумійте, що Ви готові дозволити іншим, а що категорично ні. Де проходять Ваші кордони, і де починається чужа територія.
• Самий дієвий спосіб – це психотерапія.(Для лікування «синдрому жертви» використовується когнітивно-поведінкова терапія). З її допомогою Ви зможете подолати цей стереотип мислення. Якщо Ви поки що не готові піти на серйозну роботу, тоді слідуйте рекомендаціям.

Пам’ятайте, що тільки Ви визначаєте чого варті, вибираєте, яку роль грати. Приміряючи на себе роль жертви, Ви свідомо позбавляєте себе багатьох задоволень. Не бійтеся досліджувати себе і свої можливості, вибирайте бути щасливим творцем свого життя!

Твій світ з посиланням на Інтернет джерела