Історія священника, який пережив полон
Отець Тихон (Сергій) Кульбака — греко-католицький священник з Мар’їнки. Чоловік організовував молитовний марафон у Донецьку під час Революції Гідності. Через це потрапив у полон до сепаратистів. Зараз отець Тихон живе і працює у Львові як священник і психотерапевт.
Тихон (Сергій) Кульбака родом Мар’їнки, що на Донеччині. Війська РФ знищили місто вщент.
“Донеччина — моя батьківщина. Там мій рід, козацький рід по маминій лінії. На нашому кордоні розмежування, де зараз відбувається зіткнення з окупантами, є ще село Павлівка біля містечка Вугледар. Це наше родинне село по батьковій лінії. Це все козацькі села, які були засновані в середині 19 століття. І завдяки цим кореням, скажімо, я дуже близько знайомий з українською культурою, з українською мовою, незважаючи на те, що я донеччанин, східняк, і дуже багато львів’ян дивуються, що я говорю українською мовою”, — каже отець Тихон.
Під час Революції Гідності священник організував у Донецьку молитовний Майдан. Навесні 2014 року місто окупували.
“Коли перші окупанти зайшли в Донецьк, це ще з Гіркіна починаючи, ми активно дуже працювали, щоби просувати ідею того, що Донецьк — є Україна. До найгірших моментів, коли будь-який прояв українськості був неможливий. На жаль, ця моя діяльність закінчилась тим, що я опинився в полоні. 12 діб я перебував в полоні, починаючи з 4 липня до 16 липня 2014 року. Потім, Богу дякувати, я був звільнений. І з того моменту я багато лікувався і опинився тут”, — каже отець Тихон.
Тихону (Сергію) Кульбаці вдалось подолати онкологію. Лікуючись в Ізраїлі, чоловік дізнався про стандарт лікування раку в країні. Він полягає у тому, що пацієнтів супроводжують психотерапевти.
“Для супроводу людей, які хворіють на онкологію або хотіли б не захворіти, ми зробили такий курс “Онкопсихологія”. Він був дуже успішним, в нас була величезна група — 60 людей. Інформація про нього поширилася і дуже багато людей почали звертатися, які вже самі мають онкологічні проблеми з запитом, що з цим можна робити. Ще одна моя спеціалізація як психолога – віктімологія. Це наука про жертву будь-якого насильства”, — каже він.
До психотерапевта звертаються військові, переселенці та львів’яни.
“Це не тільки ті люди, які безпосередньо постраждали від війни, це не обов’язково військові, хоча є троє військових. До мене приходила мама бійця з “Азова”, який зараз в полоні, із Маріуполя жінка. Слухаючи її і намагаючись її розрадити, серце від болю розривалося, розуміючи, те, що переживає її син зараз в полоні. Вона зараз тут, а чоловік в окупованому Маріуполі, не зміг виїхати звідти, бо він довший час шукав свого сина. Тут вже мова про ніякі фінанси не йде”, — каже Тихон (Сергій) Кульбака.
Священик мріє повернутися додому, на Донеччину:
“Серце моє залишається там і я мрію, коли все-таки український прапор замайорить над Донецьком, я дуже хочу туди повернутися”.
До слова, відомий український письменник Сергій Жадан написав вірш про священика, який повернувся живим із полону донецьких терористів
Вірш було опубліковано на сторінці Жадана в соціальній мережі Facebook.
Автор передає у віршах діалог з людиною, яка в полоні “ДНР” заглянула в очі смерті, але не відмовилася від своїх принципів.
“Я знав священика, який був у полоні.
Шрам на скроні. Збиті чорні долоні.
Телефонні розмови з донецькими операми.
Трофейний опель із польськими номерами.
І ось він мені говорив: інститут церкви
поєднує нас усіх подібно до цегли,
випалює нас у вогні, скріплює нас для грунтовки,
хоча все це втрачає сенс уже під час артпідготовки.
Ще він говорив: спитай мене про воскресіння,
я відповім — щоби воскреснути, потрібне везіння.
Праведникам якраз не щастить в основній їхній масі.
Я люблю говорити про ворогів у минулому часі.
Спитай мене про прощення, я маю що відповісти:
прощення передбачає, що частина мирян – атеїсти.
Я принесу своїм ворогам на могили квіти.
Кара господня настигне всіх.
Вам, атеїстам, не зрозуміти.
Війна мене навчила не говорити про втрати.
З живими краще. Живих, принаймні, можна порятувати.
В живих є те, що не дає їм лягти в траншею.
Здається ви, атеїсти, називаєте це душею.
Я думаю іноді, чи зрозуміють нас наші діти.
Серце моє легке і обійми мої розпростерті.
Моєї любові стане на всіх,
навіть на тих, хто хотів мене вбити.
Піду, до речі, нагадаю їм, що їх чекає по смерті”.