“На один день ближче до перемоги”.
Загиблих я малюю давно. Це окрема частина творчості. Сама небажана, але прийнята як необхідність і останній знак поваги.
Це окремий список, з якого прізвища викреслюються повільніше, ніж з’являються.
Взагалі – такі портрети малюються не для мертвих. А для живих. Часто – це скоріше не копіювання обличчя з фотографій, а зображення внутрішнього образу воїна, що зберігся в пам’яті і душі його рідних і друзів. Частка чужої історії-життя, яку довірили тобі.
Можна написати, що це скорботна робота, але це не так. Підсумком має бути не скорбота, а світлий смуток, пам’ять, що дає силу тим, хто живе, тепло від спогадів про час, коли ця людина була поруч. І надія на зустріч в інший час, в іншому світі.
Це нагадування про високу ціну, яка завжди невидимо йде разом із повідомленнями про військові успіхи та фрази типу “на один день ближче до перемоги”.
Це наші прикордонники. Справжні. Які зберегли вірність присязі та своїй країні. Ті, що віддали найдорожче.
Пам’ятайте, що є Справжні Прикордонники.