В Андрія залишилися дружина, двоє дітей, батьки та рідний брат.
47-річного Андрія Куявця російські солдати вбили 27 лютого 2022 року на подвір’ї його дому. Андрій із дружиною Людмилою та двома дітьми жили неподалік вулиці Вокзальної в Бучі. Вранці 27 лютого камери зовнішнього спостереження зафіксували 15 російських військових, які йшли повз будинок родини. Один із БТР-ів окупантів заїхав у їхній двір. Солдати розстріляли Андрія. Він загинув від множинних кульових поранень.
Андрій Куявець усе життя провів в Ірпені та Бучі. Багато років працював спеціалістом у відділі архітектури Бучанської міської ради, на комунальному підприємстві «Бучабудзамовник». Також був інспектором архітектурно-будівельного контролю Ірпінського району.
«Коли я пішла в декретну відпустку із другою дитиною, він, аби допомагати мені, влаштувався у ТОВ «Технології будівництва сучасності» на посаду майстра будівельних та монтажних робіт. Найкращий батько, чоловік, сім’янин. Побудував дім для сім’ї, наповнив його любов’ю та затишком. Усього себе віддавав родині. Ми були завжди разом. Цьогоріч мало б виповнитися 16 років нашому шлюбу», – розповіла дружина Людмила.
Знайомі Андрія пригадали, що він кожну справу доводив до кінця, де б не працював. Був людиною слова, щирим патріотом. Завжди возив у авто національний прапор, не любив російської мови. «Це людина, яка всім серцем була з Україною», – кажуть вони.
Чоловік любив відпочивати на природі, ходити до лісу. Разом з дружиною зробили ландшафтний дизайн на подвір’ї.
24 лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення, Андрій Куявець вирішив вивезти родину з Бучі. День переховувалися у підвалі школи у Ворзелі, де працює Людмила, а на ранок вдалося виїхати в Обухівський район до тещі.
«У нього було серце не на місці через події, які відбувалися у перші дні вторгнення. 26 лютого зранку він сів у машину і сказав, що їде вступати у Бучанську ТРО та захищатиме місто. Я хотіла їхати з ним, але Андрій запитав: «А з ким будуть діти?» Я ніколи не пробачу собі, що не зуміла зупинити його», – каже Людмила.
27 лютого зранку дружина Андрія побачила на відео в інтернеті, як по вулиці Вокзальній їхали російські танки. Зателефонувала чоловікові, просила сидіти в підвалі. Останні його слова були про те, що «зірвали цистерну біля торгового центру «Жираф». Після 9.00 Андрій більше не виходив на зв’язок.
28 лютого сусіди родини Куявець, після вмовлянь Людмили, пішли до їхнього будинку. На подвір’ї поруч із машиною вони побачили вбитого чоловіка. Він зазнав мученицької смерті.
«Батькові Андрія разом з нашим кумом Русланом Нечипоренком, якого 17 березня також розстріляли, вдалося доставити його у морг на 2-3 день після смерті. 3 березня мого Андрія поховали», – каже Людмила.
Коли на початку квітня ЗСУ звільнили Бучу, Андрія ексгумували та перепоховали на Алеї Слави у Бучі.
«Мій чоловік – це частинка мене, мого серця, душі. В мене його наче вкрали… З часу його загибелі немає жодного дня, щоби я подумки була не з ним. Я багато працюю, щоби забутися і не думати про смерть коханого. Дають розраду наші діти. Мати Андрія досі не може оговтатися. Для неї він був всім… Вона щодня дня намагається зібрати себе докупи», – каже дружина.
4-річний молодший син подружжя кожного вечора, коли дивиться на небо, шукає зірочку і каже, що «це його тато».