Жінки, що пережили згвалтування: які наслідки і що робити?

Про це складно говорити, але однозначно треба. Від жорстокості російських окупантів постраждали сотні дівчат та жінок. Їх днями ґвалтували та принижували.

Посол Британії в Україні Мелінда Сіммонс назвала зґвалтування зброєю війни. Адже у такий спосіб рашисти намагаються деморалізувати та встановити владу, залякати та підкорити людей. Ми маємо підтримувати постраждалих жінок. Їм зараз це дуже потрібно. Багато людей прагнуть допомогти, проте через брак знань роблять це неправильно. Ми розповімо, як правильно підтримати людину, яка зазнала зґвалтування.

Що таке сексуальне насильство під час війни

До сексуального насильства під час війни відносяться:

• примусове роздягання;
• вимагання самопестощів;
• погрози сексуального характеру;
• будь-який примус сексуального характеру або погроза вчинити це з іншою людиною.

Найбільш серйозним проявом є зґвалтування у будь-яких формах. Людина зі зброєю має завжди більше влади. Тому для кваліфікації зґвалтування на війні необов’язкове безпосереднє застосування фізичної сили. Достатньо створення умов, за яких відмовитися від сексу небезпечно для життя чи здоров’я, або це призведе до негативних наслідків для людини чи її близьких.

Які наслідки травматичного досвіду?

Ті, хто пережили насильство, не можуть швидко знову почати довіряти комусь. Тому вони не поспішають ділитися своєю історією зі спеціалістами або близькими.  До того ж є острах, що кохана людина розчарується і ніколи більше не буде ставитися так, як раніше, якщо дізнається про зґвалтування. Але досвід сексуальної травми впливає на всі сфери життя, у тому числі й на інтимні стосунки.
 Втрата відчуття зв’язку з тілом, звичка “заморожувати” свої почуття, неможливість відчути біль або задоволення – захисні реакції, які допомагали вижити під час зґвалтування.  Але надалі вони можуть викликати складнощі в інтимному житті через відсутність задоволення під час близькості з партнером.  Люди, що зазнали насильства, часто бояться знову щось відчувати, їхнє власне тіло стає ворогом та причиною страждань. Тому ті, хто вижили, навчаються ігнорувати власні почуття.Партнер може почуватися знеціненим, відторгнутим та об’єктивованим.
  Іноді жертви насильства можуть намагатися повернути собі контроль над ситуацією шляхом компульсивної сексуальної поведінки та проміскуїтету. Це може призводити до сексуальної залежності. Емоційний складник сексуальної близькості втрачається, вони не дозволяють собі відчувати.
  Деякі люди після зґвалтування не мають інтересу до сексуальної активності взагалі. Власне збудження може асоціюватися з почуттями провини, відрази, гніву та сорому.  Тому ті, хто вижив після насильства, блокують почуття збудження і відмовляються від думок про секс взагалі. Вони також можуть уникати інтимної близькості через неконтрольовані реакції (сльози, заціпеніння, паніку).
  У результаті зґвалтування у жінок можуть виникати такі сексуальні розлади як вагінізм та диспареунія, що спричинені підсвідомим бажанням захиститися та уникнути статевої близькості.
 Досвід насильства впливає не тільки на постраждалого, а і на пару. Партнери тих, хто вижив після зґвалтування, також можуть перебувати у депресії, відчувати тривогу та емоційний стрес.

 Розповідь 19-річної дівчини, яка пережила знущання росіян у Маріуполі

«З першого дня війни ми жили в підвалі. Наш будинок — на околиці з міста, і саме наш район одним із перших захопили російські війська. Перші дні ми були у підвалі свого будинку — там була їжа, ми стягли вниз ковдри, мала спала на розкладачці, а ми — на піддонах. Ми — це я, сестра й бабуся. Батько загинув ще у 2015-му, пішов воювати за Україну. Його уламком вбило, до лікарні не дожив. А мама не прожила довго без нього, захворіла й того ж року померла. На їхню річницю — 3 грудня. Тому коли росія напала вдруге, це був просто шок. Я ще тоді знала, що ми не переживемо легко це, щось та станеться. Мене бабуся заспокоювала, але я серцем відчувала», — розповідає Настя.

Усередині березня у них закінчилася вода в пляшках. Коли Настя з бабусею й 12-річною сестрою вийшли по воду — в будинок влучив снаряд. Від нього лишилося дві зовнішні стіни. Всередині ж все було зруйноване, підвал «похований» під уламками. Настя впевнена: якби вони в момент прильоту сиділи в ньому — не вижив би ніхто.

«У той же день ми, в чому були, пішли у сховище за 100 метрів від дому. Там був генератор, то ми хоч не мерзли, як вдома. З підвалу виходили тільки для того, щоб п’ять хвилин подихати повітрям. Мала взагалі нікуди не пускала — у неї панічні атаки починались, як тільки я чи баба йшли наверх.

Але числа 27 чи 28 ми втрьох пішли за речами. Хотіли взяти теплі й чисті, бо наші вже зносились, якщо так можна сказати. Буквально пройшли метрів 30 від сховища — і там стоїть п’ять солдатів. Я вже тоді бачила, що не наші — стрічки червоні, вузькі очі… Якось зрозуміла. І ми вже повернули назад, щоб повернуться у сховище, але двоє наставили на мене й сестру автомати. Ну, а бабуся й так не пішла. Один, мабуть, головний, тоді ще сказав: «Опа, какіє дєвачкі», — пригадує Настя.

Тоді ж усім трьом на голови надягли сміттєві пакети. Настя пригадує: її пакет смердів рибою.

«Нас везли з пакетами в машині, вели також з ними. Голову не можна було піднімать, але вже всередині я зрозуміла, що ми в будинку чиємусь — бо під ногами був ламінат. Нас залишили в кімнаті самих на хвилин десять, мабуть, і я тоді почула, що мала задихається. Ще одна панічна атака, а чи тільки тоді вона почалась, чи ще в дорозі — не знаю. Просто не знаю. Я плакала, просила її дихать, відчувать підлогу, руки — все, що могла. Вже коли бабуся з нею почала говорить, то вона трохи заспокоїлася, але плакала.

Чесно, далі не пам’ятаю, як було. Пам’ятаю, що зайшло п’ятеро росіян. Нам зняли пакети з голів, у мене зуби почали цокотіть від страху, трусило всю. Один сів біля малої, погладив її по голові, потім по спині, і сказав «Какая хорошенькая». Я тоді вмерла, клянусь. Не знаю, що він мав на увазі, але почала молить, щоб він її відпустив з бабою, а мене залишили. Один мені приставив автомат до голови. Це зараз я думаю, що мало буть страшно, а тоді я навіть подумала: «Стріляй».

У мене кілька разів перепитували, чи я на все готова і чи буду слухаться. Сказала, що зроблю все. По щоці ще провели тоді автоматом, дуже холодно стало. І вони так голосно сміялись весь цей час! Але той, хто приставив автомат, сказав, що відпустить малу й бабусю, якщо я буду слухняною. Сказав, щоб я поклялася, і я поклялася. Так і сказала: «Клянусь». Малій і бабусі знову надягли пакети й вивели, я ще нібито чула звук машини, як вона від’їжджає. Хоча, думаю, то вже була фантазія, бо в наступні дні я не чула ніяких звуків з вулиці”, — пригадує Настя.

Дівчину лишили саму в кімнаті на кілька годин. Настя зізнається, що навіть сліз не було — вона просто заклякла й чекала, що буде далі. А потім троє прийшли «знайомиться».

«Я повністю пам’ятаю тільки перший день. Прийшли ті троє, питали, як звать, скільки років. Питали, здається, на кого я вчусь. Сказала, що на художника, і почула, що „полезной точно не будешь“. А потім мене почали роздягать», — згадує Настя.

Тієї ночі чи вечора її зґвалтували всі троє. Скільки це тривало — дівчина не знає. Пам’ятає те, що з неї знущалися: приставляли до рота та інтимних частин зброю, сміялися й запитували, чи їй це подобається.

Надовго саму її не лишали. Приходили по одному чи по двоє. Надвечір (Настя так думає, оскільки за вікном було повністю темно. Хоч й одне вікно було закладене мішками, а інше — забите дошками) приходили всі троє. Знущалися кілька разів. Одного разу дійшло до того, що дівчині приставили ніж до горла й вимагали казати, що їй подобається, інакше поріжуть.

«Я завжди мовчала. Навіть не думала ні про що, просто закривала очі й там було темно. А тоді вони змусили все це відчувати. Це їм дуже подобалося. В якийсь із разів сказали «Хорошая ты баба».

Днів, скільки з неї знущалися у тій кімнаті, Настя не рахувала. Вже пізніше бабуся розповіла, що її не було шість днів. Імовірно, на останній Насті й вдалося врятуватися.

«У той день до мене прийшов четвертий мужик. Я його не бачила ніколи до того, мені їсти приносили хтось із тих трьох. Або приходили з хлібом чи водою (бувало, з печивом), і починали робить своє. А цього я побачила вперше. Вузькоокий, смердів дуже чимось. Не потом, а чимось таким… Кислим. Сказав, що хоче «поразвлечься». Я сказала: «Ні». Він мене схопив за руку й сказав, що тут не хоче, тут «грязно», а мені сказав закрити рота, бо буде гірше. Потім мене на вулицю. Я більш-менш впізнала місце, де мене тримали. І коли переходили дорогу, він перечепився й впав на коліна (здається, був п’яний або під наркотиками — бо ми коли йшли, то він шатався). У мене руки були зв’язані, я не змогла втриматись на ногах і теж впала, але поки він вставав — спершу рачки поповзла, а потім встала й побігла.

Нікуди не бігла, просто — бігла. Не знала, де наші, де ні. Я просто хотіла втекти й десь розв’язать руки, у якомусь підвалі чи ще десь. Пам’ятаю, що добігла до магазину, де побачила відкриті двері в підвал, забігла туди. Впала на східцях, головою дуже забилась. Кров тоді ще пішла з лоба. Але я залізла всередину. А там були двоє жінок. Вони на мене почали бігти, я злякалась. Потім втратила свідомість”, — пригадує Настя.

Перша згадка після того — в лікарні. Як потім дізналася дівчина, її разом з двома жінками евакуювали волонтери. В підвал вони не спускалися — дівчину на руках винесли ті самі жінки, яких вона бачила. Однак як їх звати — не знає, жодних контактів вони не залишили.

«Перше питання було — де мала й бабуся. Бо їх не було в списках евакуйованих, значить, вони все ще там. У кращому випадку. До мене приходив військовий (був у формі), питав, де вони ховаються. Я подумала, що ми ж на підконтрольній Україні території, можу ж довірять? І сказала. Через два дні їх привезли з ще двома евакуйованими дітьми й чоловіком. Їхню машину розстрілювали, коли вони їхали», — каже Настя.

Зараз Настя лишається в центральній Україні. Впевнена, що вже пережила тих трьох орків, які її ґвалтували — бо військовий, який приходив, пообіцяв за неї влаштувати їм «пекло на землі». Однак віри в те, що все лишилося позаду, мало — тепер дівчина ходить до психолога й щовечора медитує. Намагається знайомиться з людьми, але попереджає всіх відразу: ненавидить, коли до неї торкаються. Навіть із сестрою й бабусею обіймається «дозовано» — коли мала дуже просить або бабуся забуває, що спершу варто запитати.

«Я знаю, що ми переможемо. Просто дуже боляче, якою ціною це буде… І ще я рада, що моїх батьків уже немає — бо вони б не пережили те, що зі мною зробили», — каже Настя.

Якщо ви зазнали сексуального насильства чи стали його свідком

Цей злочин є нелюдською стратегією війни і націлений на суспільство в цілому, аби зруйнувати опір і соціальні зв’язки та встановити злочинний контроль.

Якщо ви зазнали сексуального насильства, пам’ятайте – ви не винні. Єдине, що ви могли робити у той момент – намагатись вижити.

• Спробуйте дістатись безпечного місця.
• Ви маєте право отримати медичну, психологічну, соціальну допомогу і при цьому ви не зобов’язані розповідати обставини, якщо не хочете.

Якщо ви булии свідком сексуального насильства, то також стали жертвою злочину. Іноді примус до спостерігання за сексуальними злочинами є більш травматичним. Особливо, коли людина змушена спостерігати за насиллям відносно дітей, рідних, близьких або безпорадних осіб.

Що робити для підтримки

Слухай

Те, що ти почуєш, може бути жахливим, але важливо показати, що ти справді слухаєш. Намагайся не перебивати, навіть якщо у тебе виникає багато запитань.

Повір

Люди рідко брешуть про сексуальне насильство. Брехати про це зовсім невигідно — бути жертвою у нашому суспільстві дуже важко. Важливо дати зрозуміти, що ти віриш постраждалій(-ому). У такій ситуації недовіра прирівнюється до великої зради.

Пам’ятай, що це не вина постраждалої(-ого)

100% провини, сорому та відповідальності за зґвалтування та сексуальне насильство лежить на ґвалтівникові.Тих, хто це пережив і вижив, ніколи не слід звинувачувати або змушувати почуватися винними за те, що з ними сталося. Якщо хтось довірився вам і розповідає про свій досвід, дайте знати, що ви розумієте, як важко було наважитись про це розповісти

Дозволь знову відчути контроль

Пережите насильство змушує людину почуватися безсилою. Важливо знову дати відчути людині, що її життя під її контролем.

• Допоможи розібратися у почуттях.
• Розкажи про варіанти дій, які зараз можливі.
• Дозволь ухвалити власне рішення.

Чого не варто робити

• Не питай їх, чому вони нічого не сказали раніше.
• Не суди їх за те, що вони робили до зґвалтування.
• Не питай, чому не намагалися втекти чи дати відсіч. Дуже часто люди, які зазнали зґвалтування, виявляють, що не могли рухатися чи говорити.
• Не суди їх за те, як вони реагують на пережите.
• Не розповідай історію постраждалої(-ого) без їхнього дозволу.

Твій світ з посиланням на Інтернет джерела