Щороку 3 грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає Міжнародний день людей з обмеженими можливостями. На їхню долю випали нелегкі випробування, однак вони, долаючи труднощі, проявляють виняткову силу духу і непохитну віру в життя.

Ця подія має на меті сприяти кращому розумінню проблем, з якими стикаються інваліди, реалізації їх прав та усвідомлення того, які переваги має залучення осіб із обмеженими можливостями до участі в різноманітних галузях політичного, соціального, економічного та культурного життя нашого суспільства. Цей День також повинен надавати нового імпульсу діяльності, направленої на досягнення головної мети, яка полягає у забезпеченні повної реалізації інвалідами своїх прав людини на основі справедливості та їхньої участі у житті суспільства, як це передбачено Всесвітньою програмою дій по відношенню до інвалідів, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН в 1982 році. Україна була однією з перших держав, які відгукнулись на заклик ООН щодо щорічного проведення цієї дати та закріпили його на законодавчому рівні. Зокрема, 28 листопада 1992 року було прийняте Розпорядження Президента України «Про відзначення Міжнародного дня інвалідів в Україні», 27 листопада 1993 року – Указ Президента України «Про Міжнародний день інвалідів в Україні», 3 грудня 1998 року – Звернення Верховної Ради України з нагоди Міжнародного дня інвалідів. З метою захисту прав інвалідів в Україні були ухвалені Закони України: «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», ратифікована Конвенція ООН про права інвалідів. Усунення бар’єрів на шляху до самореалізації осіб з особливими потребами, гарантування доступу до гідної освіти і робочих місць на сьогодні є одним із пріоритетних напрямів соціальної політики України. На сьогодні кожний 14-й громадянин України має вади здоров’я, що кваліфікуються як інвалідність.

Проблема інвалідності в Україні

За даними Пенсійного фонду України, Міністерства соціальної політики та Міністерства охорони здоров’я, станом на 01 січня 2015 року в Україні інвалідність мають 2 568 532 особи. Це 6,1 відсотка до загальної кількості населення. З них майже 80 відсотків — це люди працездатного віку. Головною причиною інвалідності у дорослих є хвороби системи кровообігу (35 %), на другому місті — новоутворення, в тому числі злоякісні (23 %), травми (8 %), хвороби кістково-м’язової, ендокринної, нервової системи, психічні розлади та ін. Саме це обумовлює головну спрямованість роботи фахівців профілактичної медицини — подолання шкідливих звичок та нездорової поведінки українців, як факторів ризику головних причин інвалідності. Серед дитячого населення України — 2 відсотка з інвалідністю, або понад 167 тисяч дітей. Серед причин дитячої інвалідності на першому місці — вроджені порушення, далі — хвороби центральної нервової системи та розлади психіки і поведінки. Україна взяла на себе і виконує конкретні зобов’язання щодо матеріального забезпечення людей з інвалідністю, створення для них необхідних правових, соціально-побутових умов життя, надання низки пільг, конституційно гарантувала на рівні з іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства. За останні 10 років державою створено комплекс законів, які регулюють більшість аспектів життя людей із інвалідністю.

Зокрема, це закони України:

«Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»;
«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали — внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
«Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю»;
«Про психіатричну допомогу» та інші нормативно-правові документи.
Створення робочих місць для людей із інвалідністю — питання, яке потребує першочергового вирішення, адже розміру пенсії чи соціальної допомоги недостатньо для гідного існування людини в суспільстві і, як наслідок, це не дає змоги почувати себе повноцінним членом суспільства.

Вони не вимагають до себе жалю, тому що, як ніхто інший, давно усвідомили що це шлях в нікуди. Вони пристосовуються, як можуть, зі всіх своїх сил. Так сталося, адже на їхньому місці могла би опинитися будь-яка інша людина. І для їх виживання не потрібно щось особливе, лише елементарне — можливість жити, жити серед людей, бути в суспільстві і відчувати себе людьми, як і всім нам. Ми всі рівні перед Богом. Як і інші соціально пригноблені категорії люди з інвалідністю об’єднуються в первинні організації для того, щоб виражати свої погляди, вимагати дотримання своїх громадських прав. Як правило, цього дня проводяться різноманітні форуми, публічні дискусії, у ході яких окреслюються тенденції, шляхи та засоби, якими інваліди та їхні родини можуть досягти духовної та матеріальної незалежності в житті. У цей День всі повинні долучитися до цієї міжнародної ініціативи і побажати всім, хто не байдужий до цієї проблеми, сил і здоров’я, засобів і успіху. Захищаючи гідність людей з інваліднісю, ми захищаємо своє людське обличчя. Інвалідність — це не вирок. Практика показує, що люди з інвалідністю можуть бути і стають повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають.

 Категорії і групи інвалідності в Україні

Соціальний захист людей з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду. Пільги інвалідам надаються на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус. Законом України інвалідам гарантовано право на державну соціальну допомогу на рівні прожиткового мінімуму.

Розрізняють 5 категорій інвалідів з наступними порушеннями:

1. фізичні недоліки, а саме порушення опорно-рухового апарату;
2. порушення інтелекту і психічні захворювання;
3. порушення функцій слуху (глухі та слабочуючі);
4. порушення функцій зору (сліпі та слабозорі);
5. порушення роботи внутрішніх органів, тобто інваліди по “загальному” захворюванню (цукровий діабет, бронхіальна астма, онкозахворювання та інше).

Дорослі
Залежно від ступеня втрати здоров’я дорослим встановлюється одна з трьох груп інвалідності:

• I група інвалідності – особа, яка повністю втратила працездатність і вимагає постійної опіки;
• II група інвалідності – особа здатна до самообслуговування, але не здатна до праці в звичайних виробничих умовах;
• III група інвалідності встановлюється тим, хто здатен працювати в полегшених умовах.

За причиною отримання інвалідності:

• інваліди з дитинства;
• загального захворювання;
• праці;
• війни;
• армії;
• Чорнобиля;

Діти
Діти-інваліди практично всі вимагають опіки та постійного нагляду, тому їм встановлюється лише одна група інвалідності, але по двох розділах (“А” або “Б” в залежності від ступеня втрати здоров’я). Законними представниками дітей-інвалідів можуть бути:

1. батьки;
2. усиновителі;
3. опікуни чи піклувальники:
   • прийомні батьки;
   • батьки-вихователі;
   • патронатні вихователі;

Інвалідність – це не вирок. Практика показує, що люди з обмеженими можливостями можуть бути й стають повноцінними й високо ефективними членами суспільства, чудовими фахівцями, соціально активними людьми, які надихають багатьох, в тому числі й абсолютно здорових членів нашого суспільства.

Твій світ з посиланням на Інтернет джерела